Читати книгу - "(не) обіцяй, Лоре Лея"

— Мирончику, ти чого такий сумний останнім часом? Добре, що Оленка з Івасиком приїдуть, малюків привезуть. Малі сестрички тебе хутко розвеселять. Зима, роботи і сонця мало, ото чоловіки Вуйченко й впадають в депресію. Нічого скоро знову в поля підете, буде веселіше. Життя воно по колу йде. Ми нічого не можемо змінити. Вже як є.

Дивно, але останні слова, що мені казала Орися перед від’їздом на навчання були повністю протилежними. Вона сказала, що ми маємо самі вершити власну долю, а не просто ставати частиною працюючого родинного механізму.

Тоді ми по-справжньому розмовляли востаннє. Вона поїхала, а я залишився там, де мені місце. І в цьому я впевнений. Був. Тільки без неї все інакше стало.

І останнім часом я все частіше замислююсь над тим, що Орися може бути права. Сумую за своєю подругою занадто сильно. Ми з нею ніби на різних планетах тепер, майже не говоримо. Обіцяла приїхати на свята та точно нічого невідомо.

Мимоволі зупиняюсь біля старого горіха на подвір’ї, торкаюсь долонею надряпаного напису “обіцяю любити тебе вічно”. Нам було десь по тринадцять, коли ми разом написали це на дереві. Дідусь не оцінив, мені тоді добряче всипали, але в очах Орисі я був героєм.

Вона вперше поцілувала мене в щічку і ми стали парочкою. Почали ходити за ручку. 

Ми були дітьми, а тепер дитячі обіцянки залишились в минулому.

“Тут я задихаюсь, Мире! Розумієш? Невже ти справді мрієш все життя провести тут? А світ? Побачити світ, мандрувати, жити, як тобі заманеться…”

Ми перестали розуміти одне одного.

Вкотре збираюсь з думками, щоб поговорити з рідними про свій від’їзд до Львова. Хай навіть вона не чекає на мене, я просто хочу побачити те, про що вона говорить. Що такого є десь там далеко, щоб Орися кинула все, мене…

І не можу, просто язик не повертається навіть промовити подібні слова. Бо я потрібен тут.

Добре, що родичі приїжджають, може з ними поруч мені буде простіше зізнатись дідусеві у власних намірах.

— Мирончику, ти  де застряг? Лови того гусака, його час настав!

— Біжу, бабусю!

Невже в мене, як і в цього гусака, життя вже повністю розписане?