Читати книгу - "Воїн-5. Місто мертвих, Олег Говда"

Не знайшовши ворога, сороконіжка знову зашипіла, і почала вповзати в грот... Тепер, зблизька, вона здавалася ще довшою, ніж на перший погляд.

— Здоровенна! — прокоментував появу тварюки Локатус.

— Вуса... — поділився я думками. — Це її очі, вуха та ніс… Треба їх зрубати, перш ніж ця тварюка затисне нас у кутку. Тоді впораємося. Хто зі мною?

— Пішли, Дволикий, спробуємо успіху… — озвався Назліум. — Ану, розступися народ… І тихо тут. Не галасуйте…

Ми з орком рушили назустріч сороконіжці, навмисне човгаючи ногами, щоб привернути увагу. Вуса тварюки замиготіли в повітрі частіше і наставили на нас. Засікла, значить… Ну, давай, повзи ближче.

Немов почувши мій поклик, сороконіжка відчепилась передньою частиною від стіни і, вивернувшись, почала злазити на підлогу.

— Рубай! — гаркнув Назліум. — Зараз!

Орк мав рацію, саме в цей момент тварюка була найбільш беззахисна. Підскочивши до неї з обох боків, ми дружно рубанули по вусах.

Відчуття, що клинки зіткнулися з товстим сталевим дротом. Навіть зазубрин не залишили.

— Під основу! — тепер командую я, водночас ухиляючись від клацаючих мандибулів.

На цей раз справа пішла краще. Зрубати не зрубали, але добре надрізали. Тварина зашипіла і позадкувала. Потім завмерла і…

— В бік! — закричав я, підкоряючись інтуїції.

Вчасно! Сороконіжка плюнула на те місце, де мить тому стояв орк. І судячи з того, як зашипіла та обвуглилася стіна, слина у неї була ще та. Під такий плювок краще не потрапляти.

— Рубай!

Ми знову вдарили кожен зі свого боку… Є! Хоч і в мене кращий меч, зате орку сили не позичати… «Мій» вус ще тримався, а «свій» Назліум зрубав чисто.

Сороконіжка видала якийсь булькаючий звук і рвонулася вперед, клацнувши жвалами. Але орка там уже не було, а ось до мене вона дуже вдало обернулася боком.

— Отримуй!

Меч радісно свиснув, і другий вус теж відвалився.

— Збоч! — Почулася команда ззаду.

Здивовано озирнувшись, я побачив як з кліті, що повернулася, вибігають гноми-арбалетники. Швидко вони... Невже стільки часу минуло? А здавалося, що весь бій і кілька хвилин не зайняв.

Ми з Назліумом відскочили вбік, і в голову тварюки відразу вп'ялося з півдюжини болтів.

Сороконіжку ніби пружиною підкинуло, вона заметушилась на всі боки, махаючи ніжками, які закінчувалися пазурами, розміром з кинджал, заклацала жвалами, навіть плюнула ще разок, але все це швидше нагадувало конвульсії, ніж атаку.

— Готуйся! — чергова команда. — Цілитися в голову! Бий!

Ще один залп буквально зніс верхню частину голови тварюки. Звідти поштовхами полилася зелена слиз, і сороконіжка — сіпнувшись ще кілька разів — остаточно здохла.

— Ви вчасно… — повертаюся до гномів. Схоже, ті самі, що стояли в дозорі. — А чого не наші?

— Кліть повернулася, орків ще не було. Вирішили, що допомога вам не завадить. Чого час гаяти… І, як бачу, не дарма поспішали…

— Та ми б і самі її прикінчили, — буркоче тихо Локатус, якому не довелося побувати в бою. — Там лише на пару ударів залишалося.

— Знайшли, що ділити, — витираю піт з чола. — Не хвилюйся, брате, я так думаю, що тварюк тих нам усім вистачить. Не запариться б…

— Це точно, — погоджується Локатус і на знак примирення простягає лапу десятнику гномів. — Добре твої хлопці стріляють. Жодного промаху.

— Ще б пак, — регоче Назліум, якого ще не відпустила лихоманка бою. — Болти ж грошей коштують. А де ти бачив гнома, який викидав би гроші на вітер?

Нехитрий жарт викликає загальне схвалення, і відлуння старанно розносить по підземеллю дружний регіт гномів та орків. Кліть тим часом виноситься вгору, за черговою групою воїнів.