Читати книгу - "Барсику, де мій заєць?, Тіна Вітовт"

- Ти не ловив, зате я мала схопити...

- Це твої проблеми, я ніякого зайця не зустрічав по дорозі.

- Зустрічав, того що ти сполохав, коли через кущі ліз, мов ведмідь клишоногий, - і ще регоче, от зараза мала, я тобі твого гарненького хвостика ще накручу, просити пробачення будеш.

Ну що за нахабна морда. Мало того що на чужій території полює, так ще й компенсації якісь вимагає. Бачишно її зайця сполохав. На моїй землі? Значить і заєць мій.

- А ти не вважаєш, що знахабніла вкорінь?

- Чого б це? Другий місяць тут живу, і ніхто не жалівся, і здобич мою не полошив.

Значить, кажеш два місяці? Ну-ну, що ще ти мені цікавого про себе розкажеш?

- Слухай, мала, а як ти сюди потрапила? - питаю примруживши очі. - Тут стоїть магічний захист, його так просто не пройдеш.

Дівчина закусила нижню губу, спокусливу губу, я аж залип на ній, так і захотілося доторкнутися до неї. Очі винно опустила долу.

- О, то ти вже не така нахабна, мовчиш? - тільки голову відвернула. - То я почую відповідь? Так просто сюди не потрапити, потрібен дозвіл.

- Я... випадково сюди потрапила... через портал... а назад не вийшло... - ледь не плаче.

Супер, мені ще, тільки соплі підбирати за дівчиськом не вистачало. А так, повний карнавал зараз у житті. 

- То, ти у нас портальний маг, виходить? - більш м'якше почав, не люблю я ті сльози та соплі.

- Угу... тільки ліс мене не випускає... - жалібно видихнула.

- В якому сенсі не випускає? - здивувався. - Він мав тебе сюди не впустити, а на вихід так будь ласкава.

Вона глянула на мене здивованим поглядом, піднесла пальці вверх і клацнула... Що мало статися я не зрозумів, але з'явився легкий туман, ледь укутавши нас із тушкою косулі. Склалося враження, що світ сколихнувся. Це що вона магічить?

Цікаво, я ще не зустрічав такого. І як нас сколихнуло, так і випустило, а туман розвіявся. Нас перенесло, тому що місце навколо змінилося, а ми як стояли один навпроти одного, так і стоїмо, і тушка косулі між нами. Доволі оригінальний вона портальник.