Читати книгу - "Катастрофа для мільйонера, Альма Лібрем"

Я уявила собі, як він зреагує, якщо я почну обмахувати його від снігу, і вирішила все-таки тримати руки при собі. Хтозна, раптом ще надумає, ніби я до нього чіпляюсь.

— Можливо, — спробувала ласкаво запропонувати я, — підвезти вас до лікарні? Хай би там перевірили ваш куприк…

Ой, ні. Доброзичливо говорять інакше! Але вже що ляпнула, те ляпнула, що з мене взяти.

— Дякую, не потрібно, — похмуро відповів чоловік. — З моїм куприком все в повному порядку, і я допомоги не потребую. Тим паче, до такої, як ви, я в машину не сяду.

— Це до якої “такої”? — миттю наїжачилась я.

— До жінки, яка не вміє кермувати.

— Сексист!

— Жінки, які нормально водять машину, у мене жодних претензій не викликають! — обурився постраждалий, і я вирішила, що він якийсь аж надто галасливий та емоційний, як для того, кого збила автівка. Хай навіть не сильно. — І взагалі, — продовжував він, — подякуйте, що я не викликаю поліцію і не вимагаю відшкодування!

— О, так, ще й меркантильний. В лікарню його не вези, але про компенсацію ми будемо говорити. Ні копійки не платитиму! — задерла ніс я.

Краще не уточнювати, що у мене тієї копійки навіть не буде, якщо я не влаштуюсь найближчим часом на хорошу роботу, а то з попередньої мене поперли, а йти проситися до друзів якось неправильно. І грошей у них брати теж не хочеться.

— Хто б сумнівався. Скупа і за кермом, мов корова на ковзанах…

— Я худа!

— А я не про вагу, я про зграбність!

— Ну, знаєте, що! — я ледь не скипіла. — Це вже занадто!

— Не бачу тут жодного “занадто”, окрім того, що таким видають права!

— Я здала іспит з водіння на відмінно!

З другого разу, але зараз не про те. Зате чесно! І ніякого хабара не давала, на відміну від деяких інших жінок… та й чоловіків також. Тож не треба так на мене зиркати, я, може, і Катастрофа, але чесна катастрофа, порядна, а не якесь там стерво, якому права купили.

 — Краще б ти його провалила, — спересердя кинув красунчик, остаточно розбиваючи мою мрію про прекрасного принца. — І ніколи за кермо не сідала, то нічого б не було!

— То це я винна? Якби дехто мав свою машину, а не пішечки на своїх двох тупцяв дорогою, між іншим, теж би нічого не було, — заявила я. — І взагалі!..

Я могла б сказати йому ще багато ласкавих і не дуже слів, але не встигла. За спиною загуділо так, що я аж підстрибнула на місці і знов ледь не впала. Здається, у водіїв, що зупинились за мною, остаточно обірвалось терпіння. Хтось вже висовувався з вікон машин і кричав, але слів в такому гудінні я теж не розібрала.

На щастя, таке загальне обурення простимулювало і мого співрозмовника. Він відмахнувся від мене і сердито потупав далі. На тротуарі ледь не послизнувся, смішно змахнувши руками, і я мстиво подумки вирішила, що так йому й треба. Звісно, не стала нічого казати, достатньо й того, що я вже наробила.

Мені не лишалось нічого іншого, окрім як повертатись за кермо; було видно, що ще кілька секунд паузи, і чоловіки за спиною власноруч виштовхають мою машину куди подалі. Вже в салоні я виявила, що у мене тремтять руки, і взагалі, перед очима все стрибає. Здається, тиск підскочив.

Супер, Лесю. Привіт, старість, тридцятиріччя! Уже і гіпертонія у відповідь на нерви! Фу, а звучить-то як паршиво. Взагалі-то тридцять — це ще зовсім молода жінка, а у мене серце намагається з грудей випасти, і взагалі, так паршиво, що хоч плач.

Гаразд, можливо, не все так погано. Це я просто зустріла свою істинну пару, хамуватого мужика, красивого, мов бога, і зараз моє тендітне дівоче серденько просто заходиться від кохання, яке не описати словами.

Це теж звучало безнадійно, але принаймні в дусі любовних романів, а не облікової карти пацієнта.

Я завела машину і повільно рушила вперед. Проїхала метрів сто та повернула на внутрішню стоянку офісного центру, притулилась між двома здоровенними танками — бо іншим словом ці труни на колесиках не назвеш, — і вибралась з машини. Коли озиралась, стала свідком пристрасного поцілунку чийогось бампера з капотом маленької жовтенької машини. З обох повискакували чоловіки і кричали одне на одного.

Що ж, триклята змерзла калюжа не тільки мене спіймала, постраждалих буде багато. Паршиво, що так. Їхати додому доведеться іншою дорогою. Але добре, що ніхто не постраждав. Судячи з того, як чубляться ті чоловіки, у них анітрохи нічого не болить…

Я ж тим часом спробувала налаштувати себе на робочий лад. Між іншим, у мене сьогодні співбесіда, і на ній треба поводитись максимально адекватно, пристойно, і взагалі, сподобатись майбутньому босові, ким би він там не був. Чи вона.

Гаразд, мені не може пощастити настільки, щоб на роботу приймала жінка.

…В холі бізнес-центру було красиво. Вже блищав новорічний декор. в куточку хтось прилаштував штучну ялинку с лапатим засніженим гіллям; воно виглядало настільки пухнастим, що мені неймовірно хотілось підійти ближче і обережно його помацати. Натомість я зняла шапку, як-небудь пригладила довге руде волосся та рушила до рецепції.

За стійкою стояла молоденька адміністраторка, років двадцять, не більше. Гарненька. Вона привітала мене веселою посмішкою, повідомила, що боса ще нема, але він буде з хвилини на хвилину. І на співбесіду ще три кандидатки.