Читати книгу - "Відродження-2, Кулик Степан"

Загалом атака нахрапом не годилася. Треба було якось схитрувати і провернути все так, щоб мінімізувати перестрілку. А ще краще взагалі без неї обійтись. На початковому етапі.

— Кликав?

Сашка прийшла першою і тепер стояла переді мною, віддано заглядаючи у вічі і демонструючи всім виглядом бажання бути корисною. Мовляв, згодна на будь-який подвиг. Ось тільки подвиг мені від неї не був потрібен. А те, що я хотів запропонувати, більшості дівчат гірше за смерть. У сенсі — ганьба.

Я дивився в миле личко дівчині, що довірилася мені, і намагався підібрати потрібні слова.

— От сволота! — промовила гучним шепотом Сашка, заглядаючи мені через плече.

Я озирнувся і побачив на сходах школи звичну картину: черговий патруль привів ще пару заручниць. Судячи з розкуйовдженого волосся і рваного одягу, ці двоє чинили опір. Вони й зараз не давали себе лапати. Але під дулами автоматів, зрештою, стали обличчями до стіни, поклавши на неї руки і розсунувши ноги. І лиш здригалися від навмисної безцеремонності бандитів.

— Хочеш це припинити? — я не дивився далі, все й так зрозуміло, а повернувся до Сашки.

— Звичайно! — з запалом вигукнула та. — Кажи, що треба зробити?

— Попереджаю одразу, тобі не сподобається…

— Леоне… — Сашка дивилася серйозно. — Я вже доросла, якщо ти не помітив! Я вже два роки кров здаю... Чим ти хочеш мене налякати?

— Гаразд… Слухай…

Сашка вислухала мій план мовчки, не перебиваючи і тільки почервонілі мочки вух виказували ставлення дівчини до моїх слів.

— Обіцяю, я зроблю все, щоб захистити тебе, але трохи доведеться потерпіти.

Сашка знову глянула у вікно і кивнула.

— Добре… Треба, значить, треба… Але, якщо щось піде не так, можна я сама їх пристрелю?

— Звичайно… — притягнув дівчину до себе й цмокнув у вушко, що червоніло, як маків цвіт. — Але це крайній захід. Запам'ятай, весь сенс у тому, щоб потрапити до школи, не піднімаючи тривогу. Якби можна було інакше, я б тебе навіть не кликав, а вже починав стріляти з двох рук.

— Я зрозуміла…

— Ось їхня уніформа… — до кімнати швидким кроком увійшов Хомин. — Вибач, що затримався. Твого розміру не було. Ти он який здоровило вимахав…

До речі, якось не звертав уваги, але після слів бійця реально згадав, що останні дні входжу до приміщення, нахиляючи голову в дверях. Та й Сашка нижче стала. Якщо раніше я торкався її маківки носом, то тепер вона навіть до підборіддя мені не дістає. Підріс, однак… Ось що означає вісім очок у силі та десятка у статурі.

Щоб не виникало зайвих питань, перевдягнувся сам, не використовуючи інтерфейс. Але зовсім без запитань не обійшлося. Сергій навіть плямами пішов, коли побачив, як одягається Сашка. Та, до речі, теж покусувала губки, але оскільки рішення ухвалила сама, то не комизилася. І, зрештою, набула саме того вигляду, який, на мою думку, мав послужити нам перепусткою в лігво Злиднів. Бо усе вбрання дівчини складалося з туфель та чоловічого піджака на голе тіло. Причому ґудзиків на піджаку не було, так що поли вбрання, що весь час розгорталися, Сашка притримувала руками.

— Ти з глузду з'їхав?! — таки не витримав Хомин.

— Заспокойся. Все під контролем. Зроби морду обличчя якомога нахабнішу і мовчи. Твоє завдання нам спини прикривати, як щось піде не так.

— А якщо…

Суперечка могла затягнутися, і я вирішив припинити її одразу. Міг, звісно, використати ментальність, але якось неправильно застосовувати зброю проти своїх, якщо можна переконати інакше.

— Дістань ножа! Це наказ!

Боєць посуворішав обличчям, але ніж дістав.

— Штрикни мене в плече. Це також наказ! — підключаю до голосу навичку переконання.

Декілька секунд боєць сумнівається, але зрештою, повільно завдає несильного удару. Навмисне даючи мені час ухилитися або зупинити його. Але я не рухаюся, спокійно чекаючи, поки кінчик леза не впирається у силовий бар'єр. Сергій спершу не розуміє, що відбувається, намагається дотиснути, але ніж, завмерши сантиметрів за три від мене, далі не йде. Даю йому помилуватися цією картинкою кілька хвилин, потім підтягую до себе Сашку.

— Браслет активовано?

— Так…

— Чудово. А тепер, спробуй те ж саме з нею.

Хомин все ще перебуваючи в розгубленості, цього разу виконує наказ трохи швидше. Але, з попереднім результатом. Силове поле надійно захищає.

— Достатньо? Чи потрібні докладні пояснення? Тоді вибач. У тебе немає допуску. Я й так перевищив повноваження.

— Еее… — бездумно крутить у руці ніж боєць, мимоволі заглядаючи у виріз піджака. — І від кулі теж?

— Так. Зразки силових коконів повністю скопійовані із захисту Хантерів. А ти знаєш, що він захищає андроїдів навіть від кумулятивних снарядів. Тож, нічого з Сашкою не станеться. А що трохи голим тілом посвітить… то від цього не вмирають. А тепер — годі балачок, пішли. Час покінчити з тим кублом раз і назавжди.

Четверо бандитів, які вже трохи занудьгували, побачивши нас, пожвавилися і навіть зі сходів назустріч спустилися. Ще б пак... Єдиний одяг при ходьбі розвівалося так, що ноги дівчини були видно повністю і тільки незрячий не зміг би зрозуміти, що крім піджака на ній більше нічого немає. А Горобчик, до речі, останнім часом помітно погладшала. Ситна та різноманітна їжа благотворно вплинула на її постать і, замість ходячого скелета, вона поволі перетворювалася на поки що надмірно струнку, але вже доволі сексапільну лялечку. Волосся укласти, і хоч зараз на обкладинку будь-якого глянцю. Майнула така думка, але це вже був би перебір. Навіть тупі бики Сидора, з мізками полегшеного польового зразка, і ті могли щось запідозрити. Де в нашому районі знайдеш таку доглянуту красуню? Не центр ...