Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1, Ян Фей"

!

Ні, ні, ні. Не вбивайте його першим. Як можна відпустити таку цікаву річ? — квапливо промовив пронизливий голос. Герміоно, чого ти чекаєш? Поспішайте приготувати Темний ритуал. Найбільш просунутий вид. Я хочу перетворити цю людину на Темного лицаря!

Але тіло цієї людини не витримає хрещення Темною Силою. Чому б нам не перетворити його на лицаря нежиті?

,

Мені не потрібна ваша думка. Потрібно тільки поквапитися і підготуватися! Якщо це вдасться, то як розвиватимуться події в майбутньому? Пффт, я з нетерпінням чекаю на це

Від цього останнього сміху свідомість Райана поступово згасла.

-

Чорт забирай, так це той покидьок, який любить гратися з кістками і душами! Подивіться, чи не порубаю я його на попіл наступного разу, коли побачу його! Райан, який нарешті оговтався від спогадів, не міг не вилаятися. А що було до цього? Ким я був до цього? Хто була тією постаттю, яка постійно з'являлася в моїй свідомості? Чорт забирай, у мене недостатньо інформації.

,

Взагалі, що не так? Побачивши, що його заступник командира раптом розхвилювався і навіть почав лаятися, Ліколуд не міг не запитати. Це був перший раз, коли він побачив прокляття свого заступника командира з того часу, як він приєднався до Отруйного Ікла. Раніше, коли заступник командира стикався з проблемою, він або сперечався з розумом, або говорив мечем. Він ніколи раніше так не лаявся.

?

Це нічого. Я просто згадав, що якість солдатів, яких Гулоб надавав нашому корпусу, була занадто низькою. Ідіть збирайте своїх людей і готуйтеся йти в наступне місце. Це речення зовсім ошелешило Ліколада. Коли востаннє Гулоб надавав воїнів? П'ять років тому? Але оскільки наказ було віддано, його треба було виконати. У Нічній гримучій змії непокора військовим наказам була не жартом.

Після того, як підлеглі пішли, Райан заспокоїв свої хаотичні емоції і приготувався до від'їзду. Однак він почув слабкий крик. Спочатку він подумав, що не почув, але коли відчув напрямок крику, то відчув слабке полум'я життя.

Це жива людина? Але мої підлеглі не можуть припуститися такої помилки. — подумав Раян, промацуючи в напрямку полум'я життя. Звичайно, він знайшов під трупом жінки немовля, загорнуте в тканину. Можливо, ця жінка хотіла захистити свою дитину перед смертю.

Людське немовля? Не дивно, що мої підлеглі цього не виявили. Полум'я життя, яке випромінює це життя, занадто слабке. — пробурмотів Раян, вихоплюючи меч на талії.

Він підняв меча. Криваво-червоний довгий меч, здавалося, смоктав кров, випромінюючи демонічне сяйво під півмісячним небом.

Він вдарив ножем донизу. Кінчик меча повинен був пробити шию дитини наскрізь, але він зупинився перед шкірою, яка була трохи блідою від холоду!

Чого я вагаюся? Раян здивовано подивився на свої руки. Це просто слабке полум'я життя.

Навіть сильніше полум'я життя може бути легко загашене мною? Але зараз я не можу цього зробити? — питав себе Раян.

!

Досить жартувати! Я Отруйне Ікло Гримучої Змії! З цим гучним ревом Райан знову підняв довгий меч у руці. Цього разу він замахнувся нею вниз.

!

Трясця його матері! Побачивши, що його меч врізаний у землю поруч з немовлям, він знову голосно вилаявся!

?

Чи не тільки тому, що я побачив частину свого минулого як людини? Чому я не можу вбити людину? Райан повторив процес підняття меча і розмахування ним вниз, але кожен удар не влучав у дитину на волосину.

Хе Хе Хе Хе Хе Хе Можливо, це було тому, що малюк побачив веселу іграшку, що бовталася біля нього, але насправді він перестав плакати і сміятися.

?

Ти навіть смієшся наді мною? Правильно, Райан Хав'єр, відомий як Отруйне Ікло, не може вбити навіть дитину! Райан безпорадно відклав меч. Він уже збирався розвернутися і сісти на коня, щоб поїхати.

,

Це не означає, що його з'їдять дикі собаки, або він помре від холоду чи голоду. Він обернувся і знову подивився на слабке життя на землі.

,

Забудь. Він раптом узяв спис із сідла і встромив його в землю. Потім він підняв її. Полотняний мішечок, яким обвивалося немовля, намалював у повітрі красиву дугу і міцно приземлився в руках Лицаря на коні.

?

Якщо Гулоб це побачить? Райан не наважився продовжувати думати про це. Він узяв за спиною шматок тканини з плаща і зв'язав немовля на руках.

Маленький, цього разу я відпущу тебе. Я пошлю тебе до людей, і в майбутньому ти станеш Лицарем. Тоді я цими двома руками відірву тобі голову. Наче зважився, Райан міцніше стиснув віжки.

Ходімо, старий друже. Вирушаємо до Люксембургу! Райан зіскочив з коня і помчав галопом до Люксембургу.

Небо на сході вже ставало світлим. Зазирнувши вдалину, вже можна було побачити Люксембурзьку фортецю, що сидить, схрестивши ноги, на березі річки Рейн, як велетенський звір. Райан вільною рукою потягнувся до його обіймів. Здавалося, що дитина міцно спить. Він відчував слабку температуру тіла дитини через холодну цівку.

.

Це дійсно не так, як я. Саме тоді, коли Райан знущався над собою, у його вухах пролунав чіткий жіночий голос. Ні, це ти, Раяне.

Хто це? Незважаючи на те, що розум Райана був стривожений інцидентом тільки зараз, як висококласний Темний лицар, він точно нікого не підпустив би до себе, щоб той не помітив.

Хе-хе, Раяне, ти забув про мене? Мені дуже сумно. Але це не дивно. Адже минуло сорок років! Привіт, Раяне, ти все ще пам'ятаєш обіцянку, яку ми тоді дали? Саме тоді, коли Раян шукав навколо, голос знову задзвенів у його вухах.

?

Обіцяти? Про що ти говориш?

Ах, значить, ви і про це забули. Тоді приходь, Раяне. Відкрийте своє серце. Антті допоможе запам'ятати.

?

Антті Антті Антті? У той момент, коли Райан думав про це дивне, але знайоме ім'я, ще сильніший, ніж раніше, біль поширився від його серця на все тіло. Його свідомість почала затуманюватися. Було видно, як чорний газ просочується з броні і зникає в повітрі.

.

!

Раяне, я чув, що ти приєднався до охоронців. Вітаємо!

Дякую, Антті. Це на крок ближче до відродження сім'ї Хав'єра! Наступним кроком буде зведення фундаменту. Я чув, що Мадара

?

Сім'я Хав'єра?

Що не так? Антті.

,

Ні, це нічого. О так, приходь сьогодні до мене на вечерю

.

Раяне, що трапилося? Чому дядько Марден попросив усіх зібратися?

.

Без паніки. Просто Мадара,