Читати книгу - "Омана, Яна Янко"

Подорож розпочалась на кораблі новому, 
Не хочу бути самотнім серед океану глибокого.

Стосунки з батьком не із простих, 
Матері немає, щоб розповісти про них.

***

  Сонце яскраво сяяло над горизонтом, обіймаючи гарячими променями безмежний простір. Синій океан, що здавався безкраїм, простягався до самого неба. І посеред цієї величної тиші, де навіть хвилі здавалися застиглими, плив корабель. Але й він, не порушував абсолютного спокою навколо. Лише хлопець стояв на носі лайнера, вдивляючись у горизонт, де нічого не було. 
  Його зовнішність була простою. Коротке коричневе волосся, яке вітер невпинно намагався пригладити, але марно. Зелені очі, нагадували вологе дерево після дощу. Його постать, висока і тендітна, здавалась крихкою посеред цієї картини. 
  Але в цьому спокої відчувалося щось тривожне. Чому він пливе по цьому безмежному океану сам, без жодної душі на борту? Це питання, залишалося без відповіді, загубившись у безмежній тиші блакиті. 
  Юнак не відчував смутку через свою самотність. Навпаки, йому це подобалося. Але, чи не важко звикнути до самотності? Зовсім ні, до неї звикають найшвидше, адже вона завжди поруч, така тиха та непомітна. 
  Стоячи на палубі корабля, хлопець на мить замислився, але сумнівів не було. Він впевнено відштовхнувся від поручнів і кинувся вниз, у безодню. Океан зустрів його, наче давно очікуваного гостя, холодними та темними обіймами, які проникали не тільки під шкіру, а й у саму душу.
  Хлопець продовжував своє падіння, поки не торкнувся холодного дна. Лише тут, у самому серці океану, він нарешті дозволив собі заплющити очі.

***

  Перші промені сонця, прокравшись крізь щілини темних штор, розпочали свій танець на стінах і меблях кімнати. У центрі кімнати на великому двоспальному ліжку спав юнак, повністю загорнувшись у пухку ковдру. Коли перші сонячні промені ковзнули по його обличчю, він відчув теплий дотик, схожий на ніжний поцілунок. Хлопець, смішно скривившись, зажмурився і роздратовано пирхнув, ліниво перевертаючись на інший бік, щоб сховатися від впертого сонячного променя. 
  Його тіло ще прагнуло сну, але думки вже прокидалися, безнадійно намагаючись захопити його увагу. Раптом кімнату розірвав звук будильника, настільки гучний, що Вільям здригнувся, немов від крижаного дотику, і різко розплющив очі. Вилаявшись, він ривком потягнувся, щоб вимкнути цей дратівливий шум. Як тільки настирлива мелодія замовкла, хлопець видихнув з полегшенням. Кілька хвилин він лежав на спині, намагаючись розслабитися і зібратися з думками, перш ніж остаточно покинути світ сновидінь. 
  Вільям нарешті сів на ліжку, відкинув ковдру і поставив ноги на прохолодну підлогу, від якої волосся стало дибки. Він потягнувся до тумбочки, взяв окуляри в тонкій чорній оправі та надів їх. Нахилившись, хлопець знайшов свої домашні сірі капці, взув їх і неквапливо підвівся попрямувавши до вікна, на ходу позіхаючи. Зупинившись перед ним, розсунув штори, і світло залило кімнату. 
  Вільям потягнувся, розім'явся і відчув, як розслаблення після сну поволі огортає його тіло. На його обличчі з’явилася легка усмішка. Він відчинив вікно і вдихнув свіже повітря, що наповнило кімнату ароматом квітучого саду. Легкий вітерець грався у його волоссі, підсилюючи настрій. Після короткої паузи він зачинив вікно і пішов до ванної кімнати. 
  Вільям пройшов по м’якому килиму до білих дверей і відчинив їх. Увійшовши до ванної кімнати, він підійшов до душової кабіни та відкрутив гарячу воду. Роздягнувшись, хлопець залишив одяг на підлозі, а окуляри на полиці, зайшов під гарячі струмені. Вода приємно зігрівала його тіло. 
  Вільям наніс шампунь, ретельно помив голову, потім скористався рідким милом, масажуючи шкіру. Змивши піну, він вимкнув воду та вийшов з душової, обгорнувшись великим рушником. А волосся підсушив меншим. Підійшовши до дзеркала, юнак повісив рушники, взяв зубну щітку та почав чистити зуби, спираючись ліктем на раковину і вдивляючись у своє відображення. Закінчивши, він прополоскав рот водою, вмився холодною водою і надів окуляри. 
  Вийшовши з ванної кімнати, Вільям підійшов до масивної дерев'яної шафи й відкрив її. Висунувши одну з шухляд, він дістав чорні боксери й одягнув їх. З полиці він взяв звичайні сірі штани, цього разу без дірок, і вільну чорну футболку, не розтягнуту. Повністю одягнувшись і закривши шафу, він почув несподіваний стукіт у двері. 
– Заходьте! – крикнув Вільям, обернувшись. 
  Двері повільно відчинилися, і в кімнату увійшов чоловік високого зросту, з міцною мускулистою статурою. Він був одягнений у бездоганно підігнаний чорний костюм та білосніжну сорочку, які підкреслювали його строгий вигляд. Коротке коричневе волосся було акуратно зачесане назад, відкриваючи різкі, грубі риси обличчя. Його карі очі, спокійні та впевнені, випромінювали незламну рішучість. Кожен його рух був сповнений стриманою силою, і в його погляді відчувалася прихована загроза, що миттєво заповнила кімнату своєю присутністю. 
– Доброго ранку, Алексе, – привітався Вільям, побачивши помічника свого батька. 
– Доброго ранку, містере Мур. Ваш сніданок готовий, – відповів Алекс з легким поклоном. 
– Чудово, дякую за повідомлення. Я скоро спущуся. 
  Алекс трохи вклонився і зачинив двері. Вільям вийшов зі своєї кімнати й рушив широким коридором. Де стіни були прикрашені численними маленькими картинами, жодну з яких він не впізнавав. Підлогу вкривав світлий килим, а вздовж стін стояли високі горщики з рослинами. Юнак проживав у великому особняку, який належав його батькові, і кожен його крок відлунював у просторих кімнатах цього величезного дому.  Підійшовши до дерев'яних сходів, він почав повільно спускатися вниз.

  Коли Вільям зайшов до їдальні, його очі зупинилися на великому дубовому столі, який виглядав надзвичайно розкішно разом із стільцями які були обвиті м'якою тканиною. Загалом, самий інтер'єр був гарним, кремові стіни на яких висіли картини різноманітних художників, а над столом світило яскраве світло від кришталевої люстри. 
  Сівши за стіл, хлопець замислився, з чого почати. На столі було все, що потрібно для ідеального сніданку: вівсяна каша зі шматочками шоколаду та горіхів, смажене яйце з сосисками та соковитими помідорами, кілька золотистих тостів, арахісове масло та апельсиновий джем. Вільям вирішив насолоджуючись кожною стравою та смакуючи чудовою їжею, яка була надзвичайно смачною й насиченою. 
  Коли він доїв кашу та яйце, йому принесли гарячу чашку чорного чаю, який він із задоволенням почав пити. Все було просто чудово: вишуканий сніданок з різноманітними стравами, чудова погода, яка підіймала настрій. Проте бракувало лише одного — компанії. Вільям поглянув на протилежний бік столу, який був порожній, і відчув, як у його душі знову щось защемило. Він почав маленьким ножичком намазувати на хліб арахісове масло, коли ззаду підійшов Алекс. 
– Коли спуститься батько? – спокійно спитав хлопець, кинувши погляд на годинник, що показував пів на одинадцяту. 
– Містер Мур поснідав у своєму кабінеті, – відповів Алекс. 
– Зрозуміло, – тихо сказав Вільям, відкушуючи шматок тоста. Він відчував себе трохи самотньо в цьому великому особняку з високими стелями та холодними мармуровими підлогами. 
  Він замислився, чи зможе коли-небудь поснідати разом з батьком. Хлопцю виповнилося двадцять років, і за п'ять років, що минули від його переїзду до батька, їм так і не вдалося зустрітися за ранковою трапезою. Відчуваючи смуток, Вільям повільно доїв тости, відчуваючи хрусткі скибки під своїми зубами, і допив чай, дознава́ючи, як теплий напій зігріває його зсередини. Подякувавши за сніданок, він повернувся до своєї кімнати.