Читати книгу - "Наслєдіє , Аксінія Ардова "

-Могла б вже і звикнути до цього за стільки років. Він така людина. - Крістіан посміхнувся, зменшивши швидкість і повернувши кермо автомобіля.  Позашляховик хлопця повернув на обхідну дорогу, яка проходить через ліс. В дощову погоду по ній неможливо проїхати, але в такий день, як сьогодні, це економія часу в хвилини 15. 
- "Якби я не знала, наскільки заможні твої батьки, подумала б, що мій дідусь платить тобі, щоб ти завжди був на його боці."
- "Я не завжди на його боці."
- "Завжди." - Заперечили я, кивнувши головою, і відвернулася до вікна. Кріс посміхнувся, потім вийняв з бардачка пакунок і передав мені. Цукерки. Знає чим порадувати вразливу дівочу душу.
- "Ну, фанатію я від Олександра, що в цьому такого? Він справді класний."
Я кивнула, це мало означати:
"звісно, класний, хто ж заперечує", і перебираючи пальцями глазуровані драже, вибираючи жовті, по одному клала до рота. Лимонні найсмачніші.
Дідусь насправді цікава і незвичайна особистість; освічений, тому з ним можна обговорити будь-яку тему, починаючи від сюжету і спецефектів фільму, закінчуючи теоріями про походження людства (щодо останнього, дідусь вважав, що людей привезли на блакитну планету більш розвинені істоти і залишили виживати, забувши залишити інструкцію); веселий, це досить незвичайна риса характеру для відлюдника, у якого алергія не тільки на квіти, крім лаванди, а й на все, що розмовляє, кричить, гуде, загалом видає якісь звуки. Коли я була маленькою, ми часто організовували "вечори розваг".  Я одяглася в одну з принцес Діснея, ми підвішували різнокольорові ліхтарики на дереві в задньому дворі і, ївши безліч солодощів, дивились якісь мультфільми або фільми. З часом змінилося лише те, що я вже не одягаюся в принцесу та Крістіан з Майло іноді приєднуються до нас у такі вечори.

У кишені Крісової куртки зазвучав телефон. Хлопець зменшивши швидкість, вийняв гаджет і, прочитавши вхідне повідомлення, вимовив із легким розчаруванням у голосі.
- У батька складна операція ввечері, можливо залишиться в лікарні на ніч, поспостерігати за пацієнтом.
- Офелія ще на семінарі в Портленді? - Співчутливо запитала я, малюючи хитромудрі візерунки на запотілому вікні.
- Угу. Почуваюся сином таємних агентів, а не лікарів. Їх майже ніколи не буває вдома, комп'ютери на паролях, щомісячні семінари, нічні зміни, їжа, розігріта в мікрохвильовці і, вже до болю звична, компанія на вечір - 10-річний лабрадор... - З неприхованим сарказмом сказав Майкс, набираючи повідомлення батькові.
- Ти ж розумієш, кому це говориш? - Сумно посміхнулася я.
-Дівчині, яка проживає з дідусем-соціопатом на околиці міста, у спальній кімнаті, стіни якої прикрашені сріблястими шпалерами в рожеву квіточку, а вікна виходять у глухий ліс. Дідусь цієї дівчинки кілька разів на місяць виїжджає "у справах" вночі і категорично відмовляється обговорювати ці поїздки з онукою. А дівчині, дуже цікаво знати, де її дідусь бере гроші, на які вони живуть, не відмовляючи собі в нічому: позашляховик, антикварні меблі, величезна бібліотека з дуже старими книгами, дорогі подарунки на свята, серед яких телефон останньої моделі, Apple Watch, новий дорогий ноутбук, які дівчина отримує кожного року. Кріс, може, він кілер? - я перевела погляд з лісу, що мелькав за вікном, на хлопця.
-Твій дід не кілер, Віквея. -Крістіан закотив очі і посміхнувся.
-Мафіозі? -Примружилася я.
-Ми вже обговорювали це і не раз. Я схиляюся до варіанту зі спадщиною.
-Угу. -Буркнула я і знову відвернулася до вікна.
Крістіан був переконаний, що Олександр свого часу отримав величезну спадщину від когось із родичів, що дозволяє йому жити безтурботним життям. Я ж розглядала більш неординарні варіанти.
-Можливо варто спробувати ще раз запитати у його? -Скоса подивившись на мене, запропонував Крістіан.
-Тижнів два тому намагалася розпочати цю розмову, але, як завжди, спроба виявилася безуспішною. - з важкістю видихнула я і засунула пакунок із цукерками до своєї сумки .
"Мій син зі своєю дружиною загинули в автокатастрофі багато років тому, в результаті нещасного випадку, ти була ще зовсім маленькою, тому не пам'ятаєш їх. Більшого тобі, Віквея, знати не потрібно, тому ми ніколи більше не будемо згадувати цю тему."- Саме це сказав дідусь, років з 8 тому, коли я вперше поцікавилася, чому живу з ним, а не з мамою і татом, як більшість моїх однолітків. Я тоді лише кивнула в знак згоди й зробила вид, ніби мене цілком влаштовує така відповідь дідуся. Але насправді мені дуже хотілося дізнатися набагато більше, у мене було безліч запитань, які я так і не наважилася задати йому протягом усіх цих років. Мене цікавило, чому в нашому домі немає жодної фотографії батьків. Та й узагалі, не лише їхніх, фотографій практично немає зовсім. У Офелії, мами Крістіана, на полиці книжкової шафи стоять чотири великі фотоальбоми, в яких в хронологічному порядку зібрані сімейні фотографії по четвертому поколінню. Наш же з Олександром фотоальбом складається з моїх фотографій, починаючи з раннього дитинства і закінчуючи сьогоднішнім часом. Дідусь, як він стверджує, зовсім не любить фотографуватися, тому робить це дуже рідко. А мені б дуже хотілося побачити його в молодості.
Ще одне питання стосовно чаю з розторопші, який я повинна пити щодня вранці та ввечері. За словами  дідуся, від народження маю слабку імунну систему, тому я бліда як привид і часто страждаю від мігреней, а узвар з цієї рослини має особливість зміцнювати імунітет. Одного разу, ввівши в пошуковий рядок Google: "цілющі властивості росторопші", я дуже здивувалася, прочитавши, що шрот з насіння розторопші є цінним продуктом для оздоровлення клітин печінки та всього організму, він очищає судини і виводить токсини з організму; клітковина розторопші активізує роботу кишечника при схильності до запорів, вона також допомагає при дисбактеріозі, геморої, гепатитах та варикозному розширенні вен. Здивувалася і понадіялася, що Олександр використовує особливий вид цієї рослини для приготування мого цілющого чаю. Хотіла обговорити з ним це але, розуміючи, що ймовірно не отримаю достатньо обґрунтувану відповідь на своє запитання, відмовилася від цієї ідеї.
Був час, коли я злита на дідуся, ми навіть часом сварилися. З мого боку це був своєрідний акт протесту. Я просто хотіла отримати відповіді на важливі для мене питання, а дідусь хотів, щоб я взагалі не задавала жодних питань. З часом я змирилася і навіть звикла до цього. Сьогоднішня розмова була тому доказом. Звичайно, я хотіла запитати, хто такий Малайя, про якого я ніколи раніше не чула, так само як і про дідусевого давнього друга. З тих пір, як я себе пам'ятаю, Олександр завжди уникає будь-яких контактів з людьми, а тут виявляється, що у нього раніше були навіть друзі.