Читати книгу - "20 000 льє під водою"

— Випадково, — поправив я капітана.

— Випадково? — запитав незнайомець, дещо підвищивши голос. — Невже «Авраам Лінкольн» випадково полював на мене в усіх морях? А ви? Невже вас хтось змушував приєднуватися до цієї експедиції? Невже снаряди з гармати вашого фрегата випадково попадали у корпус мого судна? І невже пан Ленд випадково метнув у моє судно свого списа?

Стримане роздратування відчувалося у капітанових словах. Та на всі його закиди я мав готову і цілком правдиву відповідь.

— Пане, — сказав я, — гадаю, вам ніхто не переповідав чуток, пов'язаних із вашим судном, які облетіли Америку й Європу. Вам, напевно, було б цікаво дізнатися, який відгомін у суспільних колах обох материків дали нещасні випадки, що трапилися в результаті зіткнення військових і поштових кораблів з вашим підводним судном! Я не марнуватиму ваш час, переповідаючи суть усіх версій, якими намагалися пояснити те непоясниме явище, яке виявилося вашою особистою таємницею. Скажу лишень останню, згідно з якою і було організовано нашу небезпечну експедицію. Майте на увазі: переслідуючи вас до найвіддаленіших морів Тихого океану, капітан і екіпаж «Авраама Лінкольна» були переконані, що полюють на невідоме морське страховисько! Ми вважали своїм святим обов'язком знищити його, хоч би це коштувало нам життів!

Ледь помітна усмішка торкнулася губ капітана.

— Пане Аронаксе, — сказав він спокійнішим тоном, — то ви беретеся стверджувати, що ваш фрегат не переслідував би і не обстрілював невідоме підводне судно з таким же ентузіазмом, який спостерігався під час полювання на удаване страховисько?

Капітан поставив важке запитання. Я знав, що командир фрегата, капітан Фераґут, однозначно, діяв би так само: для нього не мало значення, хто чи що загрожує спокою людей на морі — він мав завдання знищити джерело небезпеки і виконував би його.

— Отже, ви не можете не погодитися, пане Аронаксе, — вів далі незнайомець, — що у мене є всі підстави вважати вас своїми ворогами.

Я знову промовчав, бо він таки мав рацію.

— Я довго вагався, вирішуючи, як до вас поставитися, — продовжував капітан. — Зауважте, що я не мусив виявляти до вас гостинності. І зараз я не витрачав би часу на балачки з вами, якби вирішив позбутися непрошених гостей. Я міг би висадити вас на палубу свого судна, яке стало вашим пристанищем, і просто спуститися в морські глибини. Тоді я міг би забути про ваше існування. Хіба я не мав права вчинити з вами так?

— Дикун міг би таке зробити, а цивілізована людина — ні! — відповів я те, що думав.

— Пане професоре, — заперечив капітан, — майте на увазі, шановний: називаючи мене цивілізованою людиною, ви зовсім не лестите мені. Я назавжди розірвав будь-які зв'язки з людьми! Повірте, я мав на те вагомі причини. Наскільки ж вони були вагомими, не може судити жодна жива душа — тільки я! Я не корюся законам вашого цивілізованого суспільства і раджу ніколи не посилатися на них!

Що ж, це все пояснювало. Невідомий ненавидів усе земне. У моїй голові промайнула думка, що минуле цієї людини зберігає якусь таємницю. Недаремно ж він поставив себе поза суспільними законами, недаремно втік за межі досяжності, забезпечивши собі тим самим свободу у повному розумінні цього слова! Хто наважиться переслідувати його в океанських безоднях, адже й на поверхні океану він не давав змоги супротивнику затягнути себе в бій? Яке судно зможе змагатися з цим підводним монстром? Яка броня витримає удар його тарана? Тут він був поза владою людей. Ніхто не міг вимагати від нього пояснень його вчинків. Він був сам собі цар. Його єдиними суддями були Бог, якщо він, звичайно, вірив у нього, і совість, якщо він ще не втратив її. І я вирішив апелювати до його почуття власної гідності, до того, чого цій людині точно не бракувало.

Всі ці думки промайнули у моїй голові, поки загадковий незнайомець мовчав, думаючи про щось своє. Вочевидь, наша зустріч сколихнула в його пам'яті якісь хвилюючі спогади. Я дивився на нього зі страхом і цікавістю, мабуть, так само Едип тремтів перед сфінксом і водночас захоплювався ним!

Нарешті капітан перервав гнітюче мовчання:

— Отже, я вагався. Тепер я вже знаю, що робити з вами. Я подумав, що це саме той випадок, коли свої інтереси можна поєднати зі співчуттям, на яке може розраховувати кожне живе створіння. Оскільки доля закинула вас на борт мого судна, ви залишитеся тут. Я подарую вам свободу, хоча тут вона може бути лише відносною. Але навіть цю ілюзію свободи ви отримаєте лише тоді, коли виконаєте мою умову. Вашої обіцянки дотримати даного слова буде для мене досить.

— Я слухаю вас, пане, — відповів я. — Сподіваюся, що вашу умову реально виконати, а якщо так, то порядним людям буде неважко прийняти її!

— Ну звісно! Ось моя умова: можливо, якісь непередбачені обставини коли-небудь змусять мене зачинити вас на декілька годин або й днів у каютах і позбавити права виходити звідти. Я б не хотів застосовувати силу, тому наперед намагаюся заручитися вашою обіцянкою не чинити опір у подібних випадках. У такий спосіб я автоматично знімаю з вас відповідальність за все, що може відбутися. Ви не зможете стати свідками подій, про які вам не варто знати. То як, приймаєте мою умову?

Ага! На борту підводного судна відбувається щось, про що не слід знати людям, котрі не ізолювали себе від законів людського суспільства! Це вразило мене! Умова, яку нам належало прийняти, була важкою, оповитою таємницею, але ми не мали вибору, тому я сказав:

— Приймаємо. Та чи можу я, пане, запитати вас про щось?

— Я вас слухаю.

— Ви сказали, що ми вільні в межах борту судна?

— Цілком.

— Поясніть, будь ласка, конкретніше, що ви маєте на увазі під такою свободою.

— Ви можете вільно пересуватися в межах судна, оглядати його, спостерігати за життям на борту, — за винятком певних випадків, — одне слово, бути вільними настільки, наскільки вільними є я і мої друзі.

Він вперто не хотів розуміти, що мене цікавить насправді.

— Прошу вибачення, капітане, але все це скидається на свободу бранця в стінах темниці! Ми не можемо цим вдовольнитися.

— Вам доведеться цим вдовольнитися, — з притиском сказав капітан.

— Що? Ми повинні відмовитися від надії повернутися на землю, на свою батьківщину, до рідних і близьких?