Читати книгу - "Божий світильник. Куля для боса"

— Ох, невже ж не можна забути иро тих страшних людей? — простогнала Еліс.

— Я маю погану славу впертої людини,— всміхнувся Еллері.— Крім того, ми дістали підкріплення. Огляньтеся назад, і ви побачите, що за нами їде поліційна машина. А в ній — шеф місцевої поліції і кілька надійних хлопців.

— Але чому, містере Квін? — стривожено вигукнула Еліс.

Торн мовчки дивився Еллері в потилицю.

— Тому,— відказав Еллері,— що я маю почуття про-фесійпої гідності. Тому, що надзвичайно здібний чарівник зробив зі мною фокус і насміявся з мене.

— Фокус? — вражено перепитала Еліс.

— А тепер я сам стану чарівником, — лагідно всміхаючись, провадив Еллері.— Ви самі бачили: будинок зник. А я зроблю так, щоб він з’явився знов.

Торн і Еліс були такі приголомшені, що не могли вимовити й слова.

— А крім того, — твердо вів далі Еллері, — навіть коли й знехтувати таку дрібницю, як дематеріалізований будинок, то ні в якому разі не можна залишити поза увагою... вбивство.

Розділ четвертий

Серед лісу знову стояв Чорний дім. І це не був привид. І не складалося враження, що цей міцний, потемнілий від часу будинок розпростував крила й злітав у кос-мічний простір. Він нерухомо стояв на своєму місці.

Вони побачили Чорний дім, як тільки звернули із засніженої дороги на проїзд. Темна маса будинку в ясному місячному сяйві була доказом того, що в світі реальних речей ніяких змін не сталося.

У Торна й дівчини відібрало мову. Вони були, здавалося, більше вражені тепер, коли Чорний дім з’явився знову, ніж тоді, коли він зник.

Еллері зупинив машину, вискочив на проїзд і, давши знак тим, хто їх супроводжував, поспішив до Білого дому. Його вікна були освітлені зсередини гасовою лампою та полум’ям у каміні. Намагаючись не відставати від Еллері, до будинку побігли детективи з поліційної машини; вслід ними рушили приголомшені Торн і Еліс.

Еллері рвучко відчинив двері. З того, як він стискував у руці револьвер, було видно, що в барабані знову є патрони.

— Ще раз вітаю вас! — голосно сказав Еллері й рішуче ступив до вітальні.— Я не примара. Я — син інспектора Квіна, власного персоною. Для вас, певно, Немезіда. Доброго вам вечора! Не бачу привітної усмішки, містере Райнак!

Товстун завмер, не донісши до рота склянку з віскі. Рум’янець помалу сходив з його обвислих щік, і вони на очах сіріли. В кутку скімлила місіс Райнак, тупо дивилася місіс Фелл. Лише Нік Кейт не виявляв великого подиву. Він стояв біля вікна, закутавшись по вуха шарфом. На ного обличчі було розчарування, захоплення і, хоч як це дивно, полегкість водночас.

— Причиніть двері! — наказав Еллері.

Детективи мовчки розійшлися по кімнаті. Еліс, напружено дивлячись зляканими очима на Райнака, непевно підійшла до стільця й сіла. Різко стукнула віконна рама. Один з детективів кинувся туди, де щойно стояв Кейт, але той уже швидко, мов дикий олень, мчав по снігу до лісу.

— Не дайте йому втекти! — крикнув Еллері.

Три детективи, тримаючи напоготові зброю, зникли вслід за велетом у вікні. Знадвору долинули постріли.

Еллері підійшов до каміна й простяг над вогнем руки.

Райнак повільно, дуже повільно сів у крісло. Торн теж опустирся на стілець і обхопив руками голову.

Еллері відвернувся від каміна й сказав до офіцера поліції:

— Я розповів вам цілком досить, аби ви зрозуміли, що сталося тут після нашого приїзду.

Кремезний чоловік в уніформі коротко кивнув головою.

— Учора ввечері,— по-змовницькому підморгнув Торгові Еллері,— я казав вам, що вперше в своїй кар’єрі вдячніш за допомогу... А вам усім, хто причетний до цього незвичайного злочину, теж можу сказати, що коли б не було на небі Бога, ваша змова відібрати спадщину в Еліс Мейх’ю увінчалася б успіхом.

— Ви мене розчарували,— озвався товстун із свого глибокого крісла.

— Мені це дуже прикро. — Еллері з усмішкою глянув на пього.— Дозвольте дати вам, скептику, пояснення. Коли кілька днів тому містер Торн, міс Мейх’ю і я приїхали сюди, було вже надвечір. Нагорі, в кімнаті, яку ви так дбайливо для мене приготували, я виглянув у вікно. Заходило, сонце. Нічого особливого в тому не було. Захід сонця, звичайний собі захід - сонця. Повсякденне явище, що цікавить лише поетів, метеорологів та астрономів. Але цього разу сонце вперше мало істотне значення для того, хто прагнув дійти до суті... Воно розганяло темряву й було воістину... Божим світильником.

Бачте, моя кімната й кімната міс Мейх’ю виходили вікнами в різні боки. Якщо я із свого вікна бачив захід сонця, значить, воно виходило на захід, а вікно кімнати міс Еліс, природно — на схід. Поки що все гаразд. Того вечора ми поговорили й розійшлися. Другого ранку я прокинувсь о сьомій, коли сонце тільки-тільки зійшло. І що ж я побачив? У моє вікно світило сонце!

У каміні засичали дрова. Кремезний офіцер у синій уніформі неспокійно засовався на стільці.

— Розумієте,— вів далі Еллері, — з вікна своєї кімнати я бачив і захід і схід сонця.

Райнак похмуро подивився на Еллері. Його товсті щоки знову порожевіли. Рухом, схожим на привітання, він підніс до рота склянку й випив її до дна.

Еллері розповідав далі:

— Я не відразу збагнув, яке важливе значення має це загадкове явище. Але згодом, повернувшись до нього у думці, я невиразно відчув, що доля, космос чи Бог — називайте це як завгодно — дають мені нагоду зрозуміти,

давалося б, незбагненний феномен Чорного дому, який ночі зник з лиця землі.

— О Боже! — простогнав Торн.

— Але я ще не був до кінця певний. Щоб дійти оста-очного висновку, мені потрібен був від небес ще один доказ. А тому, Оскільки падав сніг і сонце не могло

пробитися крізь густу завісу, я чекав. Я чекав, поки перестане сніг і знову засяє сонце.— Він зітхнув.— І коли воно нарешті засяяло, в мене не залишилося жодного сумніву. Сонце світило у вікно міс Мейх’ю. Того дня, коли ми приїхали, це