Читати книгу - "Пісок у склянці"

вийшла на дорогу? Невже, крихітка тут насправді на когось чекала? Чи вона втекла з дому і не знала, куди їй піти? А може, не було ніякої дівчинки, і це знову пожартував його хворий мозок? От якби вдалося поговорити з нею, розпитати про все, тоді інша справа. Проте шукати її під зливою, ще й з травмованим плечем, здавалося не кращою ідеєю. Тим паче, що медики, які прибули на місце події, відразу забрали його до карети швидкої та повезли до лікарні.

В палаті панувала мертва тиша, і тільки дощ за вікном натхненно тарабанив об металевий піддашок, немов розучував мелодію для осіннього балу. Час поступово наближався до опівночі — Віктор це відчув, навіть не дивлячись на годинник. З коридору донеслися голоси, після чого двері в палату беззвучно відчинилися й на порозі виникла медсестра з процедурним лотком у руці. Слідом за нею йшла Ельза, чиє густе сплутане волосся облямовувало бліде, без жодної кровинки обличчя.

— Привіт, — тихо вимовила Ельза, і Віктор зрозумів, що понад усе на світі зараз йому хочеться пірнути обличчям в її розкішну руду шевелюру. Однак він продовжував сердитися через їх нещодавню сварку, тому голос його залишався холодним.

— Навіщо ти тут? — запитав він, не звертаючи увагу на медсестру, яка не вперше навідувалася до нього в палату.

— Мені зателефонували з лікарні.

— Тобі не обов'язково було приїжджати.

— Взагалі-то я хвилювалася, — Ельза поклала на стілець велику спортивну сумку, розстебнула блискавку і почала діставати з неї одяг. — До того ж хтось мав привезти твої речі.

— Як зворушливо! А я думав, тобі байдуже, що зі мною відбувається.

— Не мели дурниць. Як мені може бути байдуже?

— Ти вельми промовисто дала мені це зрозуміти.

— Невже?

Ельза замовкла, очікуючи, коли медсестра від'єднає порожню крапельницю та піде з палати, і тільки після цього додала:

— Може, не варто робити мене в усьому винною? Хіба це я вчора вислизнула з дому, щоб трохи розважитися з подружкою?

— Якою ще подружкою? Ти не уявляєш, про що говориш! — підскочив наче ужалений Віктор.

— Ти сам сказав, що провів ніч в якійсь лікарні.

— Але для цього у мене були вагомі підстави. Прямуючи до Марка, я збив на дорозі дівчинку, яку повіз до лікарні, де і просидів до самого ранку.

Віктор відвернувся, а Ельза, захоплена зненацька його несподіваним зізнанням, на деякий час втратила дар мови.

— Ти збив дівчинку? — насилу вимовила вона. — Але чому ти мені нічого не сказав? Сподіваюся, з нею все гаразд?

— Якщо чесно, не маю жодного уявлення.

— Як так? Ти провів усю ніч в лікарні та навіть не поцікавився її станом?

— В тому й справа, — Віктор ледве стримав емоції. — Вранці сталося дещо таке, від чого я досі не можу оговтатися. Не знаю, чи варто втягувати тебе в цю історію.

— Я і без того вже втягнута, хіба ти не помітив?

— Але ти гадки не маєш, з чим мені довелося зіткнутися. Це схоже на справжнє божевілля!

— Тоді ти тим паче не повинен нічого приховувати.

— Ну гаразд, — без особливого ентузіазму погодився Віктор, — я розповім про все, що сталося, хоча це навряд чи тобі сподобається.

— Чому?

— Тому, що вчорашні події не мають нічого спільного зі здоровим глуздом, і ти сама зараз у цьому переконаєшся.

Він почав розповідати, і було помітно, наскільки важко йому дається кожне слово. Коли він закінчив, палату заповнила тиша.

— Ну що ти про це думаєш? — першим заговорив Віктор. — З’їхав я з глузду чи ні?

— Дійсно, дивна історія, — Ельза неспішно піднялася зі свого місця та наблизилася до вікна, за яким все ще лив дощ. — Нагадує сюжет одного з твоїх романів. Навіть у голові не вкладається, що таке може статися насправді.

Віктор з сумом посміхнувся. Зрозуміло, вона йому не повірила! А чого він чекав? Будь-хто на її місці б вчинив так само, і в цьому не було нічого дивного. Більшість людей швидше повірить бульварним газеткам, ніж близькій людині, яка стала свідком чогось дивного. Хоча... Віктор і сам починав потроху сумніватися в тому, що відбулося за останню добу, настільки ці події здавалися неправдоподібними.

— Ти вважаєш, що я все вигадав?

— Звісно, ні. Просто у тебе був сильний стрес, тому твоя уява могла домальовувати деякі деталі.

— Мені це не спадало на думку.

— Принаймні таке пояснення не суперечило б здоровому глузду.

Віктор на хвилину заглибився у роздуми.

— А якщо припустити дещо інше? Наприклад, що хтось навмисно втручається в моє життя.

— Для чого?

— Точно не знаю, — здвигнув він плечима. — Можливо, через мою нову книгу. Здається, тут проглядається деякий зв'язок.

— Не розумію, який тут може бути зв'язок?