Читати книгу - "Оповідання"

— Винний магазин Ґрінбека. Його знову пограбували. Просять терміново приїхати.

— Це щось нове. Зазвичай ми взнаємо про грабунок тільки через місяць. За що ж він платить гроші Китайцеві Джо, раз той його не захищає? Чому тепер такий поспіх?

Начальник пожував нижню губу і після болісних роздумів зрештою дійшов рішення.

— Поїдь-но та подивись, у чому там справа.

— Зараз, — сказав я і потягнувся за кашкетом. — Але у відділенні нікого немає. Доведеться тобі почергувати, доки я повернуся.

— Так не годиться, — простогнав він. — Я вмираю з голоду, а тут ще сидіти й чекати?..

— Я піду візьму показання, — мовив Нед, виступаючи наперед і, як звичайно, молодцювато віддавши честь.

Спочатку начальник не піддався на спокусу. Уявіть собі холодильник, який раптом ожив і запропонував свої послуги.

— Як же це ти візьмеш показання? — пробурчав начальник, ставлячи на місце холодильник, що уявив себе розумником. Одначе шпилька була втілена в запитальну форму, і звинувачувати за це йому довелося тільки себе. Точно за три хвилини Нед розповів начальникові, як поліцейський проводить первинне дізнання при отриманні повідомлення про збройне пограбування чи інший вид крадіжки. Судячи з вирячених начальникових очей, Нед швидко вийшов за межі скупих знань Крейґа.

— Досить! — нарешті гаркнув начальник. — Якщо ти знаєш так багато, чому б тобі не взяти показання?

Для мене це пролунало як варіант фрази: «Якщо вже ти такий розумний, то чому ти не багатий?», котру ми звичайно говорили розумникам ще у школі. Нед розумів такі речі буквально і попрямував до дверей.

— Ви хочете сказати, що я повинен узяти показання про це пограбування?

— Так, — відповів начальник, аби тільки відв’язатися од нього, і синя постать Неда зникла за дверима.

— З його вигляду не скажеш, що він такий кмітливий^ — сказав я. — Він так і не запитав, де знаходиться магазин Ґрінбека.

Начальник кивнув, а телефон знову задзвонив. Начальникова рука, що й досі спочивала на трубці, машинально підняла її. Секунду він слухав, і обличчя його щораз більше полотніло, немовби в нього з п’яти випомповували кров.

— Грабунок досі триває, — з трудом вимовив він урешті. — Розсильний Ґрінбека на проводі — хоче дізнатися, що ми збираємося робити. Я, каже, сиджу під столом у задній кімнаті…

Далі я не почув, бо кинувся у двері — і до машини. Могли б виникнути тисячі несподіванок, якби Нед прибув до магазину переді мною. Почалась би стрілянина, потерпіли б люди… І в усьому цьому звинуватили б поліцію — за те, що послали консервну бляшанку замість поліцейського. Хоча Нед виконував наказ начальника, я знав, що як пити дати цю справу пришиють мені. На Марсі ніколи не буває дуже тепло, але я спітнів.

У Найнпорті діють чотирнадцять правил вуличного руху, і я, не проїхавши й кварталу, порушив їх усі. Та як я не квапився, Нед виявився проворнішим. Завернувши за ріг, я побачив, як він рвучко відчинив двері магазину Ґрінбека і ввійшов усередину. Я натиснув на гальма — вони верескнули, але на мою долю випала тільки участь глядача. Втім, це теж було не дуже безпечно.

У магазині господарювали два заїжджих грабіжники. Один схилився над конторкою, наче клерк, другий, спершись на неї, стояв поруч. Зброї в них не було видно, та досить було синьому Неду появитися у дверях, як їхні збуджені нерви не витримали. Обидві рушниці піднялися одночасно, мов були на пружинах, і Нед зупинився як укопаний. Я схопив свій пістолет і ждав, коли полетять у вікно куски розірваного робота.

Реакція Неда була миттєвою. Таким, я гадаю, і має бути поліцейський робот.

— КИНЬТЕ ЗБРОЮ, ВИ ЗААРЕШТОВАНІ!

Він, мабуть, увімкнув звук на повну потужність, його голос загримів так оглушливо, що в мене заболіли вуха. Результат був такий, якого і слід було чекати. Пролунало два постріли водночас. Вітрини магазину вилетіли з брязкотом, а я розпластався долілиць. Зі звуку я зрозумів, що стріляли з базуки п’ятдесятого калібру. Ракетні набої — їх нічим не зупиниш. Вони пробивають усе, що стоїть на їхній дорозі.

Але Неда, вони, здається, анітрохи не потурбували. Він тільки прикрив очі. Щиток з вузьким прорізом зісковзнув зверху на очні лінзи. Затим робот рушив до першого головоріза.

Я знав, що він проворний, але не уявляв, наскільки… Ще два набої влучили в нього, коли він перетинав кімнату, одначе перш ніж грабіжник знову прицілився, його рушниця опинилася в Недових руках. Усе було закінчено. Вихопивши із слабнучих пальців рушницю і опустивши її в сумку, Нед дістав наручники і замкнув їх на зап’ястках грабіжника.

Громило номер два дременув до дверей, де я приготував йому теплу зустріч. Але моя допомога не знадобилась. Він не здолав і півдороги, як Нед опинився перед ним. Вони зіштовхнулися, почувся стук, та Нед навіть не похитнувся, а грабіжник знепритомнів. Він так і не відчув, як Нед, замкнувши наручники, кинув його поруч із товаришем.

Я ввійшов, забрав рушниці в Неда і офіційно підтвердив арешт. Ото й усе, що бачив Ґрінбек, який виповз із-під конторки, а більше мені нічого й не треба було. Магазин був увесь засипаний битим склом, і пахло в ньому як у бочці з-під спирту. Ґрінбек почав вити по-вовчому над своїм розоренням. Він, очевидно, знав про телефонний дзвінок не більше за мене, і тому я вчепився в прищавого молодика, що прикульгав зі складу. Ото він і дзвонив.

Випадок виявився цілковито безглуздим. Молодик працював у Ґрінбека всього лише кілька днів, і в нього не вистачило клепок утямити, що про всі грабунки треба сповіщати не в поліцію, а хлопцям, які взяли магазин під свій захист. Я наказав Ґрінбекові просвітити молодика — нехай помилується тим, що накоїв.

Потім я погнав обох екс-грабіжників до автомобіля. Нед умостився на задньому сидінні разом із грабіжниками, які пригорнулися один до одного, мов безпритульні сирітки в бурю. Робот мовчки