Читати книгу - "Список бажань"

— Еге ж, я бачила твою стару зачухану майку. Це видовище я пам’ятатиму до кінця своїх… — Меґ замовкла, усвідомивши, що вона вже давно мертва.

— Знаю, Меґ, — сказав Лоурі, вперше називаючи її на ім’я. — Усі ми думаємо, що житимемо вічно. А тоді — раз! Наш час минув, а ми не зробили нічогісінько з того, що планували. Але не я. Я маю час виправитись. А ще я маю помічницю.

Меґ шморгала носом, хоча жодної сльозинки не скотилось по її обличчю.

— Помічницю?

— Тебе.

— Я тут тільки через те, що мушу бути, сам казав.

Лоурі кивнув головою.

— Я знаю. Але, може, ти вже доклала до цього часточку свого серця.

— Е ні, Макколе. Нема чого на мене покладатися. Усе дарма. Я ніколи нікому не допомогла, навіть собі.

— О, то хто з нас іще нюня?

— Закрийся, ти, старий розпухайло.

— Надзвичайно чемно. Хіба тебе не вчили, як поводитися зі старшими?

— Ти застарий як на старшого. Ти просто викопна рештка.

— Дуже смішно. Якби я був на сто років молодший…

Так між тілом і духом заклюнулись перші паростки порозуміння. І хоча Меґ Фінн навіть не помітила, в її аурі спалахнуло декілька нових блакитних смужок.

На вході до телестудії РТІ стоїть охорона. Дублінський викидайло з коротко стриженим волоссям і ні грамом співчуття до тих, хто намагається пройти.

— Забирайся. Геть звідси, — гарикнув охоронець на ім’я Деззі, написаному на його беджі.

— Та послухайте мене хвилиночку, — мовив Лоурі. — Я прийшов зустрітися з Сесилі Ворд.

Охоронець відірвав очі від монітора.

— Ага, ти і ще купа втюханих старих придурків.

Лоурі обурився:

— Перепрошую, юначе, але так сталося, що ми з пані Ворд друзі.

— Ага, а я Леонардо ді Яктамйого.

Почувши таке, навіть Лоурі зрозумів, що з нього глузують.

— Вас ніколи не вчили поважати старших?

— Якби мені платили по фунту щоразу, як я чую ці слова…

Не кажи мені нічого, думала Меґ.

— Ці старі чуваки найдоставучіші. Намагаються пролізти на кожну більш-менш популярну передачу. Ну ж бо, геть звідси, доки я не викликав поліцію.

Лоурі поправив краватку.

— Хіба я схожий на чоловіка, який будь-що хоче скрізь пролізти?

Охоронець почухав свою колючу потилицю.

— Убери пень — буде хорошень. Я, наприклад, маю найвищий бал з курсу середньовічної поезії у Тринітському коледжі.[7]

Меґ вирішила, що час утрутитись.

— Використовуй можливості думки, Лоурі.

— Перепрошую.

Глухенький, подумав Деззі.

— Я сказав, убери пень — буде хорошень.

— Та не ти!

— Не я? А хто ж?

— Скажи йому, Лоурі.

— Скажи йому — що?

— Скажи що — кому?

Справа заходила в глухий кут. Меґ схилилась до Маккола.

— Просто слухай. Не говори. Доки я була всередині тебе, я вивільнила деякі твої розумові здібності.

— Це шахрайство.

— Що ти кажеш про “Шахрайство”? — запитав Деззі. — Ми вже не випускаємо “Шахрайства”. Цю передачу продали.

— Використовуй силу своєї думки. Змусь цього дауна відчинити прохід.

Лоурі знизав плечима. Можливість контролювати чиїсь думки була не менш неймовірною, аніж решта того, що сталося з ним за останню добу. Лоурі хижо вирячився на охоронця.

— Ти відчиниш прохід.

— Сумніваюсь.

— Сконцентруйся, Макколе. Переконай його силою своєї думки.

Лоурі зціпив зуби, скеровуючи свою волю тоненьким промінцем.

— Ти відчиниш прохід, бо я так хочу!

Очі Деззі тьмяніли, мов пошкрябані скельця.

— Так, Повелителю.

— Спрацювало, — гордовито мовив Лоурі. — Я — супермозок!

— Що сталося, Повелителю? — запитав охоронець. — Розвернути тебе й дати копняка? Коли ти так наказуєш.

— Я не думав про таке!

— Зате я думав. Вимітайся звідси. Доки я не викликав швидкої. Теж мені жрець вуду.

Лоурі поглянув за спину. Безтілеса постать Меґ заходилась від реготу.

— О-ха-ха. Дуже смішно.

— Вибач, — ледь переводила подих Меґ. — Не можу вгамуватись.

— Треба було здогадатися.

— Звичайно, треба було, — погодився Деззі. — Мені здається, я вже чув усі можливі вибачення.

Лоурі заплющив очі. Цілий рік не було до кого мовити. А тепер дві розмови одночасно.

— Я ніколи туди не пройду.

— Ти можеш заспівати це, дідусю.

Меґ підлетіла ззаду до незворушного дублінця.

— Наскільки я розумію, мозок — наче фортеп'яно. Треба лише правильно натискати клавіші. — Вона закачала рукави і застромила руку охоронцеві у вухо по лікоть.

— Бр-р-р, — скривився Лоурі. — Яке паскудство.

— Стережися, я можу оскаженіти щомиті.

Меґ скреготала зубами, доки копирсалася в голові охоронця.

— Ага, ось воно. Приготуйся скоритися цілковито й беззаперечно.

Лоурі здалось, що він почув, як Меґ натиснула