Читати книгу - "Зоряне вітрило, Сергій Тимофійович Кургузов"

— З усього видно, що так..

— Але ж анігіляція речовини — це вибух!

— Не завпеди, хоч у даному разі стався саме він.

— І у вас немає ніяких сумнівів? — поцікавився представник служби прогнозів Центру.

— Ну чому ж, є, — відповів Ігреков. — Ізотопний склад домішок платини, що міститься в “алхімічному” золоті, мусить помітно відрізнятися від природного ізотопного складу платини. Ось мої розрахунки: у природній платині ізотопа 195 Р усього 33,8 проценти. Проте, коли моя гіпотеза правильна, то “алхімічна” платина має повністю складатися з ізотопа 195 Pt.

Щойно Ігреков вимовив ці останні слова, як у ніші, де містився масопередавач, щось клацнуло. Всі ми повернули голови до вкритої скляним ковпаком приймальної камери.

В залі всі немов заніміли: у камері масопередавача виблискував шматок… золота!

Але найцікавіше те, що правий був і професор: лабораторні дослідження згодом показали, що домішка платини в алхімічному золоті майже повністю складається із ізотопа 195 Pt. Отже, це й справді означає, що омріяний алхіміками “філософський камінь” є не що інше, як антиречовина.

Ось таку гіпотезу висловив професор Ігреков. А як ви вважаєте, чи припускають закони фізики існування антиречовини?

Які радіоактивні ізотопи золота вам відомі?

Чи можна, використавши міркування Ігрекова, створити золото в земних умовах?

Ця історія так захопила мене, що я не вагаючись погодився на поїздку в Управління надзвичайних справ при Національному комітеті астронавігації. Адже там його дня обговорювався випадок, що при всій своїй таємничості більше скидався на чиюсь безглузду витівку, ніж на прикре непорозуміння: з архівів Національного комітету астронавігації зникли голографічні зображення… літаючої тарілки! Кому, скажіть на милість, вони могли знадобитися? Відтоді, як людство почало спостерігати зоряне небо, літаючі тарілки помічалися сотнями, їх спостерігали й астрономи, і просто любителі нічних прогулянок, їх фотографували спеціальні оптичні пристосування й аматорські фотоапарати. Зображення дивовижних об’єктів (згодом їх назвали НЛО) тиражувалися разом з мільйонами примірників газет і журналів, і це призвело до того, що до серйозної ідеї про можливі контакти почали ставитися з усмішкою: з’явилася нова мода — жіночі капелюшки у вигляді літаючої тарілки, парасольки — моделі НЛО, але всіх перевершили побутовики — вони виготовили кухонний сервіз “Літаючі тарілки”…

Так чи інакше, але кількість публікацій про НЛО призвела до якісних змін у їхній оцінці — нові повідомлення про літаючі тарілки піддавалися сумніву, а свідчення тих, хто розповідав про власні зустрічі з НЛО, викликали скептичну усмішку, за якою приховувалося запитання: а чи не задля власної користі, чи не з бажання прославитися розповідає ця людина про дивовижні контакти, можливість яких офіційно жодного разу не було доведено?

Звичайно, серед таких спостережень траплялися й помилки, і галюцинації, і містифікації. Останні, до речі, найбільше дискредитували ідею позаземних контактів. Проте навіть скептики облишили свої недоречні жарти, коли два десятиліття тому одного серпневого дня астрозонд “Номед-787” майже зіткнувся з дивовижним об’єктом, як дві краплини води схожим на літаючу тарілку.

Можливо, ми б і не довідались про цю зустріч, якби не чудове обладнання, встановлене на всіх “Номедах” цієї серії. Воно давало змогу співробітникам Центру керування польотами зондів будь-якої миті вмикати камери на борту космічної лабораторії і не лише бачити зоряне оточення, й одержувати на екранах земних моніторів його голографічне зображення.

Саме такий збіг обставин (зустріч з НЛО зафіксована голографічними телекамерами) й дав змогу науковцям отримати документальний, напрочуд чіткий знімок літаючої тарілки, яку до того ж, завдяки особливостям голографічного зображення, можна було оглянути з усіх боків.

Про цей знімок і точилися того вечора розмови між захриплими від голосних суперечок співробітниками відділу “а”. У залі засідань Управління надзвичайних справ не було де яблуку впасти. Кондиціонери ледве встигали розчиняти тютюновий дим свіжим повітрям. У гомоні дебатів інколи не було чутно навіть самих промовців. Та коли зі свого місця підвівся капітан Савіров, враз запанувала тиша. Можливо, це сталося мимоволі: вигляд людини завжди справляє певне враження. А зовнішність капітана (зріст — метр вісімдесят два, свіжа засмага — ультрафіолетові ванни у косметичному кабінеті, акуратно підстрижене сиве волосся) справляла враження авторитетності. Проте, можливо, товариство чекало на виступ капітана, пам’ятаючи про його величезний досвід зоряних мандрівок, під час яких траплялися й зустрічі з досить несподіваними об’єктами.

— Хочу звернути увагу товариства на одну обставину, яка свого часу хоч і знайшла відображення в офіційних документах, та їй за браком відомостей з “Номеда-787” так і не було дано одностайної оцінки, — почав капітан. — Голографічний знімок об’єкта, тобто НЛО, був зроблений зондом у районі планети Юпітер, районі не менш таємничому, ніж відомий у минулому столітті Бермудський трикутник.

Почувши вигуки подиву, капітан пояснив:

— Така аналогія не випадкова. Адже об’єднує ці дві точки у просторі ось що… Як було з часом доведено, деякі катастрофи у трикутнику траплялися через гравітаційний вплив планет, що входять до нашої сонячної системи, і тут, пробачте за порівняння, першу скрипку грав Юпітер!..

Ця несподівана гіпотеза капітана Савірова так заволоділа моєю уявою, що думати того дня про щось інше я вже просто не міг. Коли за мною зачинились двері швидкісного ліфта скляної башти Національного комітету астронавігації, я вирішив не поспішати додому, а трохи поблукати вулицями міста, подихати весняним повітрям, аби дати лад думкам, що насувалися одна на одну, породжуючи фантастичні припущення.

Дійсно, чому, наприклад, літаюча тарілка почала переслідувати “Номед-787” саме поблизу Юпітера? Чому астрозонд опинився так далеко від Землі, — адже до Сонця можна дістатися