Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

Напевно, «бабуся-бубочка» — останні слова, які при здоровому глузді можна було б вжити, говорячи про орчиню. І ні, не москалиху, а от справжню орчиню в кращих традиціях «Варкрафту»! Але саме так і ніяк інакше, я й могла назвати нашу педіатриню в районній дитячій лікарні! Спокійна, добра і мила орчиня, яка щиро любить дітей (і навіть не на сніданок) свого часу з порогу змусила навіть мене — потраплянку з іншого світу — забути про те, що переді мною масивна скеля із зеленою шкірою та величезними іклами.

— Привіт! Хто тут у нас? Клавунька? — мило залепетала вона, сяючи щирою добротою, коли ми з синком увійшли до кабінету.

Побачивши бабцю, малюк радісно посміхнувся у відповідь, розмахуючи маленькими ручками.

— Доброго дня, Ларисо Опанасівно, — привітно кивнула я, проносячи дитину до столика для оглядів.

— На щеплення прийшли? — пригадала педіатриня, переглядаючи нашу картку крізь товсті лінзи старих окулярів у чорній роговій оправі.

— Так, саме ось уже й пора, — кивнула я, знімаючи з Клавіка комбінезончик. Підійшовши до нас, орчиня послухала груди малюка стетоскопом, заміряла зріст (повідомивши, що він уже доріс до шістдесяти двох сантиметрів) і поклала дитину на терези.

— Шість із половиною кілограмів. Добре росте! — весело повідомила вона, потріпавши маківку немовляти, яке із захопленням спостерігало за тим, що відбувається. — Які скарги є?

— Начебто ні, — відповіла я, вирішивши, що дар некроманта, який прокинувся в дитинстві, — не та скарга, з якої має сенс іти до педіатра.

— От і добресенько. Коліки вже пройшли?

— Майже, ще трохи буває.

— Нічого, скоро минуть зовсім, — кивнула орчиня, чухаючи сиві кучерики, що сиділи на її зеленій маківці, наче овеча шапка. — Ну, тоді ось вам направлення на щеплення, зайдете в аптеку за шприцом і рукавичками, а там ідіть у п'ятий кабінет, уколють. Сьогодні не гуляти і не купати, після уколу одразу додому. Два рази на день давати жарознижувальний-знеболюючий сироп і протиалергійні крапельки, назви препаратів і дозування я вам записала в рецепті. Починайте, щойно додому дістанетеся. Ніжка може трохи набрякнути після уколу, тоді прикладайте напівспиртовий компрес. Якщо РАПТОМ температура тридцять дев'ять і вище — відразу дзвоніть у швидку.

— Зрозуміло, — зітхнула я, морально готуючись до веселої ночі.

— Не хвилюйтеся, все гаразд, — підбадьорливо посміхнулася орчиня, оголюючи сильні ікла. — Звичайно, кілька днів малюкові погано буде, зате потім не захворіє на всю цю гидоту. Хвороби страшні. У старі часи, коли ще вакцинувати всіх не почали, стільки діток через них попропадало… Тож воно того варте. А тих неосвічених курок, що відмовляються робити щеплення, не слухайте. Вони всі такі розумні, поки дитина в них не захворіє, зате потім самі наплакатися не можуть, а страждає через батьківську дурість малятко. Проносить дуже небагатьох, і тих лише тому, що довкола всі інші дітки вакциновані, і шанси підхопити від оточуючих якусь страшну хворобу низькі. Але воно ось того не варте.

— Згодна, дякую. Коли там знову до вас на прийом?

— Двадцять першого приходьте, — замислившись, сказала педіатриня, подивившись на календар.

Попрощавшись із Ларисою Опанасівною, я з візочком пробіглася спочатку до аптеки, де купила шприц, рукавички та ліки, а потім — до п'ятого кабінету.

Ну що тут скажеш, як і всі минулі щеплення, це Клавікові не сподобалося. Що його вкололи, зрозумів він не відразу — кілька секунд просто сидів, здивовано витріщаючи очі... а потім розкричався!

— Що вдіяти? Вакцинка болюча, — похитала головою перевертниця-ведмедиця, поправляючи на вухатій маківці чепчик медсестри, коли я притискалася щокою до щічки синочка, намагаючись його заспокоїти.

Коли Клавік трохи заспокоївся, я поклала все ще незадоволеного синочка назад у возик і поїхала додому. Де одразу ж дала йому прописані лікарем ліки та погодувала, поклавши в ліжечко.

Поки не настала реакція організму на вакцину, у мене ще залишалося небагато часу, і я витратила його на те, щоб приготувати вечерю до повернення чоловіка. Після чого трохи прибратися в квартирі.

Закінчивши протирати підлогу в спальні, я порилася в пам'яті і пригадала, що вже пора б змінити постільну білизну. Зовсім ось пора. У минулі часи я не могла спати на одній і тій самій наволочці довше тижня, а то й зовсім змінювала їх кожні три дні. Ось тільки з турботою про дитину іноді забувала навіть про те, щоб поїсти, і нерідко десь до одинадцятої вечора пригадувала, що з самого ранку в роті не було ані крихти! Що вже казати про зміну простирадл.

А отже, зараз, коли вже згадалося, треба якнайшвидше цю важливу справу зробити і кинути стару білизну в кошик для прання, щоб сьогодні вночі лягти спати на свіженькому…

Ось же трясця! Однією тільки думки про те, як розвалюся в ліжку з випраною білизною, мені вистачило, щоб відразу відчути непереборне бажання прилягти прямо зараз. Але ні, треба зробити справу.

Поплескавши себе по щоках, я зняла стару постіль і віднесла її в кошик для прання. А потім полізла в комод шукати свіжий комплект… ну як комплект, можна сказати, що його комплектність полягала саме у різноманітності! Простирадло, підковдра і навіть кожна наволочка були з різних гарнітурів — все ретельно підібрано на найближчій барахолці. Зате якість хороша — очевидно білизна з якогось багатого дому, де її списали. Зазвичай добро такого роду відразу ж розбирали слуги, що працювали в тих будинках, але іноді щось та прослизало на секонди. І завдяки тренуванням Діни у мене непогано виходило такі дрібнички відкопувати, та ще й приховувати, щоб купити в день, коли буде подешевше.