Читати книгу - "Зведений для колишньої, Вікторія Вашингтон"

І справді. Я навіть уваги не звернула, хто відчинив кабінет.

Але тепер можу видихнути спокійно.

Може мене має гнітити совість, адже Катя розповіла мені абсолютно все. Повністю довірилася. І завжди відкриває мені всі карти, до дрібниць.

Але ні.

Така моя натура - все найпотаємніше тримати при собі. Якою б близькою і дорогою для мене не була Катя, є багато думок і подій, якими ділитися я не готова.Зовсім ні з ким.

Справа не в ній.

Просто є те, що хочеться залишити тільки при собі.

Раніше подібним я ділилася з татом і Власом.

Потім доля-лиходійка відібрала в мене Харвана, а тепер ще й батька.

Доводиться знаходити сили без підтримки ззовні.

Я сама для себе найкраща підтримка і опора - час до цього звикнути.

Уникаю Харвана вміло. Навіть занадто. Не натикаюся на нього жодного разу в школі, а потім і вдома.

Наважуюся не виходити на вечерю, але в мою кімнату навідується Амалія.

— Ну ти що тут засіла? — хмуриться сестра Власа, відчиняючи двері. — Там мама стільки смакоти наробила.

— Та я зовсім без апетиту, — піднімаю на неї винуватий погляд. — Складний день.

— Ти що, як можна відмовитися від її фірмового грибного соусу? — вражено вигукує Амалія.

Дивлюся на її живіт і на обличчі з'являється усмішка. Цей малюк точно діє на неї вражаюче. Вона змітає всю їжу, дочиста.

— Якось можна, — знизую плечима, махаючи підручником, який тримаю в руці. — Готуватися треба.

— Ну ні, — тепер голос Амалії змінюється на ображений. — Це наша передостання вечеря в цьому будинку, Аль. Май совість. Ти все-таки майбутня хрещена.

Знову нагадує мені про те, що ми не так давно обговорювали.

— Гаразд, гаразд, — піднімаю руки в жесті "здаюся". — Умієш ти тиснути... авторитетом, — знову опускаю погляд на живіт.

— Так би відразу, — Амалія розпливається в щасливій усмішці. — Ходімо скоріше, у мене вже слинки течуть - пахне на весь будинок.

Подумки готуюся до зіткнення з Власом, якого так уміло уникала цілий день.

Але, оскільки план уже тріщить по швах, роблю вдих глибше і спускаюся з Амалією в їдальню.

І видихаю.

Даремно переживала.

Власа тут немає.

І лише зараз у голові миготить розумне запитання - хто з нас кого уникає? Бо тепер мене починають мучити сумніви.