Читати книгу - "Заручені магією, Катаріна Рейніс"

- Так помітно? – хмикнув чоловік, присідаючи на високий стілець, доки Алекс заварював міцну каву.

- А то! – реготнув друг. – Ти в дзеркало дивився? Схожий на мертв’яка, котрого забули впокоїти.

- І відчуваю себе так само, - зізнався, важко видихнувши. – Не розумію, що відбувається! Ти сказав, її потрібно знайти! Я знайшов. Навіть приволік до свого будинку…

- А ще, схоже, вона втекла від тебе, - поставивши каву на стіл, завершив Алекс.

- Це щось міняє?

- А ти як думав? – шокував хлопець. - Друже, з древньою магією, та ще й зав’язаною на крові, не жартують! Думав, відшукаєш наречену, відмовишся від обов’язків і все? Гуляй вальсом! Як би не так! Магія для чогось вас поєднала і так просто не відступиться. Не хочеш, вона тебе змусить, спробуєш втекти – наздожене таким відкатом, що сам назад приповзеш!

- Але чому тільки мені так паршиво? – обурився Ольжич, відчуваючи, як шаленіє всередині нього магія. Стримувати її ставало дедалі складніше.

- Відьми! – потис плечима друг. – Я ж казав тобі, у них все не як у людей. Простіше було вбити, та тепер, боюся, вже пізно. Помре вона і тобі гаплик! Тож, давай, наздожени свою наречену, хапай за шкірку і тягни у лігво. І не випускай аж до самого рівнодення! Так буде легше.

- Дякую! – заледве підвівшись, коли тіло скрутило від страшенного спазму, Януш пішов геть.

Що ж, виходу не було. Потрібно було негайно знайти Яру і перепросити. Благати повернутися, інакше до рівнодення він не доживе!

Довго шукати не довелося. Чоловік знав де вона. Нутром відчував! Наче прив’язаний, йшов її слідами, аж доки не побачив знайому фігуру в гущавині лісу. «Що вона тут робить? – розізлився. - А якби щось трапилося? Якби вона впала і постраждала? Невже не розуміє, як важливо себе берегти?..»

Накрутивши себе до межі, Ольжич абсолютно забув, для чого шукав наречену. Не дивно, що вони знову погризлися. Кожне її слово, кожен байдужий погляд розривали його серце на шматки. Він помирав і заново народжувався, божеволів від неможливості торкнутися. Магія випалювала його нутрощі, вгризалася в горлянку, залазила у мізки, нашіптуючи тихе: «Хапай! Хапай її! Вона наша!..»

«Ні!» - гаркнув сам до себе, розвертаючись і зникаючи в гущавині. Ні! Він не піддасться! Він сильніший! Це він керуватиме магією, а не вона ним! Бо він її господар! Лише він!