Читати книгу - "Крило метелика (частина 1), Кіра Леві"

— Що, змусиш відпустити? — нахабно посміхаючись, підійшов ближче до мене Соболєв-старший. — Відбереш у дитини радість?

За останні три роки його волосся майже повністю стало сивим. Років йому скільки? П'ятдесят шість... сім? Фігура важко обпливла. Але старим він не виглядав. На пещеному обличчі біліла усмішка. А блакитні очі, як у Микити, дивилися холодно.

— Думав, учора чорти маряться, а виявилася ти.

— Я теж рада вас бачити, — хай кепкує. Тільки як з таким ужитися нам із дітьми?

Я перевела погляд на засмучене обличчя Іллі, що дивився на мене з очікуванням та надією. Можу уявити, як він радий такому трофею.

— Не будемо відпускати, — голосно відповіла. — Вас треба чимось годувати. Ось і посмажимо на решітці.

Микита підійшов ближче до нас, зупиняючись за мною. Його рука лягла мені на плече і трохи стиснула його. Хоче щось сказати сам? Я замовкла.

Але говорити продовжив його батько на підвищених тонах:

— Ти де був? Допомога коли буде? Як звідси вибратися? Микито, рий носом, але знайди мені, хто мене замовив! Я дивом залишився живим! Це точно замах! — у його мозку щось клацнуло, і Соболєв-старший різко смикнувся до мене, хапаючи за грудки, намотав кофту на кулак. Бризкаючи слиною, процідив: — Може, це вона? Недарма ця гадина тут опинилася!

Молодший Соболєв блискавично зреагував, рознімаючи нас. Але мені встигло нахапатися вражень. Якби не Іллюша, то я б не тягнула зі здачею. Хай бридка, але бійка була б. А так я тільки зчепила зуби, даючи синові напоумити батька.

— Припини! Поліна тут не до чого! Ти зовсім поїхав дахом? Вона з дітьми у турпоході. До табору нас привела, дала зігрітися, нагодувала. Тебе з річки виловила вночі! Краще перепроси!

— Хм… Врятувала? Та вона мене із задоволенням утопила б!

— Не змушуйте мене жалкувати за зроблене, Олександре Олександровичу. Ходімо до табору. Кличте всіх. Рибу тягніть туди ж.

Не впевнена, що мене послухали б, якби не гаркнув Микита. Швидко він усіх організував.

Троє кремезних хлопців тягли білугу, тримаючи її за зябра та хвіст. Старший Соболєв допоміг Іллі скласти снасті, щось по ходу пояснюючи дитині. Я спостерігала, але не втручалася. Нехай взаємодіють.

Серед присутніх на пляжі помітила матроса «Вільного вітру». Вигукнувши Андрія, розпитала про пошуки інших людей з яхти.

Лев Аркадійович вирішив пройтися берегом нижче за течією разом з Єгором - другим матросом. А Андрія послали по питну воду. Він вийшов на пляж, коли білуга потрапила на гачок, і захопився рибалкою.

Молодий чоловік безтурботно розповідав, як вони пробиралися через чагарники. А в мене всередині все похололо і стиснулося від страху. Дідько! Вони ж не знають, що тут небезпека підстерігає на кожному кроці!

Ні, так справа не піде! Швидше треба розповісти всім, що ми більше не вдома!