Читати книгу - "Цілитель Азаринту, Рейгар"

.

Вона потиснула йому руку і запропонувала власне імя.

.

Ілея Спірс, не хвилюйся. Радий, що зміг допомогти. Я можу закінчити зцілення тяжко поранених людей, якщо ви цього захочете.

.

Він похитав головою.

Вони з часом заживуть. Нехай трохи потерпають. Незважаючи на те, що всі вони досвідчені, іноді корисно нагадувати, що ти не безсмертний.

Вона кивнула на це і озирнулася, не знаючи, що робити далі.

.

Дейл, мабуть, побачив її вираз обличчя, бо продовжив. Ви можете повернутися до разом з нами. Можливо, ми зможемо купити вам відповідний одяг, — сказав він, підморгнувши і щиро посміхнувшись. Ми приберемо тут, а потім поїдемо назад. Не відходьте занадто далеко, якщо хочете приїхати. Оплата ваших послуг знаходиться в місті.

.

Кивнувши на нього, вона почала йти дорогою, швидко знаходячи те, що шукала.

.

Труп все ще лежав, кров забарвлювала дорогу. З відкритої рани стирчали кишки. Плече було роздвоєне, майже до живота. Намагаючись утримати себе від блювоти, Ілея змусила себе подивитися на труп.

Це було все, що знадобилося, щоб покласти край її піднесенню. Змусьте її завмерти, як тоді, коли вона вперше побачила селезня. Вона більше ніколи не хотіла так почуватися. Вона думала, що пройшла повз це. Судячи з усього, ще була над чим працювати.

Вона довго стояла. Охоронці, що оточували її, зняли з шукачів пригод будь-яке спорядження і завантажили трупи та спорядження на деякі вагони, які все ще працювали. Розбиті спалювали. Хтось штовхнув її за плече. Обернувшись до джерела дотику, Ілея побачила надто високу жінку-охоронця. Охоронець кивнув на труп.

?

— Ти хочеш це зберегти?

Похитавши головою, Ілея просто обернулася і кивнула сама собі.

.

Для цього потрібен деякий час, щоб звикнути. Воювати з людьми як спорт – це одне, вбивати...

.

Дорогу розчистили швидко, охоронці, очевидно, відчули. Ілея здогадалася, що всі вони ветерани. Вони розчищають трупи, наче це робота.

!

— Рушаймо, люди! — вигукнув Дейл, змушуючи Ілею підвести очі.

.

Так і зробили.

.

Проходячи поруч з деякими охоронцями, Ілея мовчала. Вона все ще опрацьовувала останні події. Вони жартували, але все одно здавалися врівноваженими, готовими відреагувати в будь-який момент.

Ілея точно не знала, що сказати цим людям. Запитання про їхнє місцезнаходження піднімало б багато прапорів, які вона точно не хотіла презентувати. Запитати, що це за світ, створило б ще більше...

— То що ж змушує цілителя подорожувати цими дорогами самотужки? — сказав Дейл, раптом зявившись поруч із нею, не даючи їй часу щось подумати.

Я вже досить довго подорожую сама. Я досить швидка бігунка, — закінчила вона з посмішкою.

.

Сміючись, Дейл продовжував Гадаю, що так. Чув, як ти кидався в бій і виходив з нього на старті. Вражає. Я не буду питати, чому ви це зробили. Тільки не ризикуйте своїм життям необачно.

.

Вона кивнула, коли він продовжив.

— І, скажу лише, якби ти був одним із моїх власних цілителів, ти б місяць прибирав за такий трюк.

Трохи засоромившись, Ілея лише знову кивнула.

Я завмер у боротьбі, і я припускаю, що він не знав про мої здібності, це виглядало як безпорадний цілитель, який вступив у ближній бій, що неймовірно безглуздо. Священнослужителі зазвичай дуже вразливі в рольових іграх. Припустімо, що це справедливо і в цьому світі. У мене таке відчуття, що я набагато міцніший за більшість цілителів, але краще не говорити нічого іншого з цього приводу.

.

Однак Дейл не став підглядати далі, а просто пішов далі.

?

Чи можу я попросити вас показати мені місце, де я можу придбати дешевий одяг і рюкзак? — запитала вона, прагнучи змінити тему.

.

Почувши її запитання, Дейл кивнув. — За службу сьогодні отримаєш пару срібняків. І я думаю, що ніхто не пропустить пару речей, награбованих у шукачів пригод. Є кілька магазинів, якщо ви не хочете шукати залишки речей.

Дякую. Зараз мені трохи не вистачає грошей. Буду радий скористатися цією можливістю. Подумавши про це, вона посміхнулася.

Я не знаю, як саме у мене справи з грошима. Гадаю, скоро дізнаюся. Хоча цей хлопець, на щастя, хороша людина. Не хотів би виступати проти цього загону.

.

Ідучи дві години, у вухах наростав звук води, що біжить. Поволі ставало все голосніше, поки вдалині не помітилася бурхлива річка. Деякі дерева всіяли зелений ландшафт. Був уже ранній вечір, небо темніло в темно-помаранчевий колір.

, .

Ще через півгодини Ілея помітила Рівервотч місто-фортецю, наполовину вбудоване в гору, до якої вона намагалася дістатися протягом останнього тижня. Зрештою, я мав рацію... Річки і рівнини – це люди. Річка текла до міста, а потім різко повертала праворуч, протікаючи вздовж високої зовнішньої міської стіни.

. – .

Ілея мало розмовляла з іншими охоронцями до кінця подорожі. Вона все ще обробляла бій – особливо пройдисвіт, який помирав на її очах.

Після прибуття в місто групу зустріли біля воріт. Прості камяні стіни, що досягали не менше пяти метрів у висоту, захищали поселення. Ворота були відчинені, але там стояла охорона, яка перевіряла мандрівників, що прибувають. Дехто стояв на стінах, перевіряючи околиці з луками напоготові. Охоронці були так само одягнені, як і нові супутники Ілеї, і махнули їм рукою, не глянувши на них.

Шум миттєво змінився, коли вони пройшли повз стіни, приглушені звуки ставали чіткішими, коли вони йшли з ґрунтової дороги на бруковане каміння. Всі будинки були деревяні та камяні, з каламутних скляних вікон відкривався вид всередину. Цегляні дахи покривали більшу частину будівель, але були викиди з більш плоскими конструкціями, які були зроблені виключно з каменю. Ілея підняла брови, коли побачила будівлю з ідеально рівними стінами, чого вона не очікувала в середньовічному місті.

Вони вийшли на велику площу і пройшли через ринковий район, де стояли сотні людей, а торговці кричали, щоб рекламувати свої товари. Там були фрукти, мясо, хутра, а також зброя та обладунки, включаючи ножі, мечі, щити та шкіряні кіраси. Збоку площі Ілея помітила кузню, кремезного вусатого чоловіка, який довбав по шматку металу, що світився, притиснутий до ковадла. Позаду нього було видно величезні мечі, молоти та пластинчасті обладунки, поки він не охолодив шматок, пара піднялася вгору і затулила його магазин. Інші люди торгували зіллям різних кольорів, дрібничками, викладеними різнокольоровим камінням, і дивними винаходами, які вона не могла розмістити, зробленими з дерева та сталі.