Читати книгу - "Моя Капризуля, Олена Арматіна"

- І... звідки така впевненість? - тихо запитала я. Я ще до пуття не розуміла, чим це їхнє «знання» загрожує мені або моїм одноплемінникам, але заперечувати очевидне не стала.

- Нам повідомив про це наш вождь.

Ось як? Він що, маг-провидець? А інакше, звідки він це дізнався, і до того ж у такі стислі терміни? І що там із моїм благословенням?

- Я вдячна вам за те, що захистили нас із сином, але змушена зізнатися - я не володію ні елементалями, як мої сестри по крові, ні іншими магічними талантами та можливостями.

- А як же ваші сни? - знову усміхнувся чоловік. - Ми чули про них. Кажуть, ви врятували багато людей, вказавши їм дорогу в темряві. Земляни, які потрапили на Ісиду, зобов'язані своїм життям саме вам.

А ЦЕ звідки він знає? Я не пам'ятаю, щоб розповідала про цей випадок Деніелу... Значить, хтось із мутантів проговорився? Тому що я врятувала саме тих, кого називали мутантами. Хто саме проговорився? Ті, хто живуть, або жили в нашому поселенні? Чи є й інші, які вижили після катастрофи? Це цікаво, але головне не це. Найчудовіше в цій історії те, що ці чутки допомогли мені отримати допомогу від самандарців.

Було ще одне питання, яке дуже хвилювало мене. А точніше, навіть два питання. Що буде зі мною. І що, якщо Ліам вижив?

- А якщо... рідний батько мого сина знайдеться?

- Йому доведеться битися на турнірі за право бути поруч із хлопчиком, або ж покластися на добру волю переможця в цьому турнірі.

Ну що ж, очевидно одне - турніру не уникнути. Хіба що втікати самій і забрати з собою сина. Але я не можу бути впевнена, що зможу сховатися від самандарців або інших охочих виховувати Аліма. Та й... чи зможу я забезпечити йому гідне життя? Мої сни мене не прогодують, і будинком не забезпечать. Хоч би що там уявили про мене ісідіанці, я була слабкою і не пристосованою до життя. Від слова - зовсім.

- А я? Які в мене права і... обов'язки?

- Оу, у вас обов'язок один - любити сина. Про все інше подбає повелитель-переможець. І ваші права ніхто не насмілиться обмежувати. Ви можете навіть вийти заміж... За умови, що кандидата в чоловіки схвалить переможець турніру.

Ох, нічого собі! Права-то є, але без схвалення опікуна - ні-ні?! А чи не переглянути мені моє ставлення до втечі?! А що? Знайду якусь халупу, приведу її до ладу. Та й охочі скористатися моєю можливістю подорожувати уві сні можуть знайтися...

Я надовго замовкла, вражена почутим. Нарешті, мій співрозмовник тихо відкашлявся, і вимовив:

- У нас є до вас одне запитання. Дівчина... Та, яка ще й досі спить у магічному коробі... Де вона? У вашому замку ми її не знайшли.

А ось тут я похолоділа. Вони знають про Алу? Про мою рідну сестру? Звідки?!