Читати книгу - "Роберт Л. Стайн. Посміхнись та помри, Роберт Лоуренс Стайн"

«О, ні! Чому він так на мене дивиться? Що збирається зробити?»

Дев'ятнадцята глава

Грег продовжував тримати камеру перед поліцейським. Але офіцер Ріддік швидко піднявся на ноги.

- Камера робить погані речі? - його очі впилися в очі Грега.

- Так, - відповів Грег. - Це не моя камера, розумієте? А кожного разу, коли я фотографую...

- Синку, досить, - м'яко сказав офіцер Ріддік. Він нахилився і поклав руку на тремтяче плече Грега.

- Я думаю, що ти дуже засмучений, Грег, - сказав він майже пошепки. - Я не звинувачую тебе. Це дуже засмучує всіх.

- Але це правда, - почав наполягати Грег.

- Я попрошу того поліцейського, - сказав офіцер Ріддік, показуючи на іншого, - провести тебе додому. І я попрошу його сказати твоїм батькам, що ти пережив дуже травмуючий досвід.

- Я знав, що ви мені не повірите, - сердито прошепотів Грег.

«Як я міг бути таким дурнем? Тепер він думає, що я якийсь божевільний!»

Офіцер Ріддік покликав поліцейського, що стояв збоку будинку біля живоплоту.

- Ні, все гаразд, - сказав Грег, швидко підвівся, стискаючи камеру в руці. - Я можу сам дістатися додому.

Офіцер Ріддік підозріло подивився на нього.

- Ти впевнений?

- Так. Я можу дійти сам.

- Якщо тобі буде що розповісти мені пізніше, - сказав офіцер Ріддік, опустивши погляд у камеру, - просто подзвони у відділок.

- Гаразд, - відповів Грег, повільно йдучи до передньої частини будинку.

- Не хвилюйся, Грег. Ми зробимо все можливе, - гукнув йому вслід офіцер Ріддік. - Ми знайдемо її. Прибери камеру і спробуй трохи відпочити, добре?

- Гаразд, - пробурмотів Грег.

Він поспішив повз Вокерів, які все ще тулилися разом під парасолькою на внутрішньому дворику.

«Чому я був таким дурнем? Чому я сподівався, що той поліцейський повірить у таку дивну історію? Я навіть не впевнений, що сам у неї вірю!»

Через кілька хвилин він відчинив задні двері будинку і зайшов до себе на кухню.

- Є хто вдома?

Ніхто не відповів.

Він попрямував через задній коридор до вітальні.

- Є хто вдома?

Нікого.

Террі певно був на роботі. Його мати, мабуть, відвідувала батька в лікарні.

Грегу стало погано. Йому дуже не хотілося залишатися на самоті. Він дуже хотів розповісти їм про те, що сталося з Шері. Він дуже хотів поговорити з ними.

Все ще стискаючи камеру, Грег піднявся сходами до своєї кімнати.

Він зупинився у дверях, двічі моргнув, а потім з нього вирвався крик шоку.

Його книги були розкидані по всій підлозі. Покривало з ліжка було зірвано. Шухляди письмового столу були відкриті, а їхній вміст розкиданий по всій кімнаті. Настільна лампа лежала на підлозі. Весь його одяг був витягнутий з комода й шафи та розкиданий по всій кімнаті.

Хтось був у його кімнаті - і перевернув її догори дном!

Двадцята глава

«Хто міг це зробити? Хто міг так рознести мою кімнату?» запитав себе Грег, з жахом дивлячись на вчинений погром.

Він зрозумів, що знає відповідь. Знає, хто це зробив.

Хтось, хто шукав камеру. Хтось, хто відчайдушно хотів її повернути.

Спайді?

Моторошний дядько, одягнений у все чорне, жив у будинку Коффманів. Він був власником камери?

Так. Грег знав, що це зробив Спайді. Він стежив за Грегом, з-за трибун на грі дитячої ліги. Він знав, що камера у Грега. І він знав, де Грег живе.

Ця думка була найжахливішою з усіх.

Він знав, де живе Грег.

Грег відвернувся від хаосу у своїй кімнаті, притулився до стіни коридору і заплющив очі.

Він уявив собі Спайді, темну постать, що так злісно повзе на своїх худорлявих лапках.

Він уявив його в будинку, в будинку Грега. У кімнаті Грега.

«Він був тут. Обнишпорив усі мої речі. Він розгромив мою кімнату!»

Грег відчував, що все переплуталося. Йому хотілося кричати від