Читати книгу - "Безсоння"

вивозили в закритих вантажівках. Запитай себе, Ральфе: скільки разів за тиждень ти бачив на шосе такі вантажівки, кузов яких затягнутий брезентом? Ти ніколи не запитував себе, що перевозять у таких вантажівках? Ніколи не хотів довідатися, що приховано під брезентом? — Ед посміхнувся, закотивши очі. — Вони спалюють ембріони під Ньюпортом. Дорожній знак стверджує, що в тому місці зсув, але насправді там крематорій. Однак частину зародків вивозять зі штату. На вантажівках, на літаках. Тому що ембріональні тканини коштують дуже дорого. Я кажу тобі це не лише як стурбований громадянин, Ральфе, але і як співробітник лабораторії Гокінґа. Дитячі тканини… набагато… дорожчі… від… золота.

Раптом Ед повернув голову й уп’явся у Білла Мак-Ґоверна, який знову підійшов ближче, щоб краще все чути.

— ТАК, НАБАГАТО ДОРОЖЧІ ВІД ЗОЛОТА Й ЦІННІШІ ВІД РУБІНІВ! — крикнув він, і Мак-Ґоверн відскочив з розширеними від страху й сум’яття очима. — ТИ ЗНАЄШ ПРО ЦЕ, СТАРИЙ ГОМИКУ?

— Так, — відповів Мак-Ґоверн. — Я… Я знаю. — Він кинув блискавичний погляд у бік «Червоного яблука», звідки прямувала до них одна з поліцейських машин. — Мабуть, я десь читав про це. Можливо, в «Саєнтіфік амерікен».

— «Саєнтіфік амерікен»! — Ед, презирливо розсміявшись, знову уп’явся поглядом на Ральфа, мов кажучи: «Бачиш, з ким доводиться мати справу». Обличчя його швидко спохмурніло.

— Продажні вбивці, — прошепотів він. — Зовсім як у часи Христа. Тільки тепер убивають ненароджених. І не лише тут, а по всьому світу. Вони вирізають їх тисячі, Ральфе, мільйони, і знаєш чому? Знаєш, чому ми знову приєдналися до свити обагреного кров’ю дітей царя в цю епоху пітьми?

Ральф знав. Не так уже й важко скласти воєдино картину, якщо маєш багато розрізнених фрагментів. Особливо якщо бачив Еда, що запускає руку по лікоть у діжку з хімічним добривом у пошуках мертвих дітей.

— Цього разу цар Ірод мав успіх, — вимовив Ральф. — Саме це ти хочеш сказати мені? Це все давні ідеї про Месію, правильно?

Ральф випрямився, очікуючи, що Ед знову притисне його до землі, майже не сумніваючись у цьому. Гнів знову охоплював його. Абсолютно нерозумно було критикувати маячню божевільного, як це роблять у кіно, можливо, навіть богохульствувати, — але сама думка, що Елен була побита через це, викликала новий приплив люті.

Ед, не зачепивши його, енергійно випрямився й діловито обтрусив долоні. Здавалося, він знову був спокійний. Радіопозивні зазвучали голосніше — поліцейська машина, що виїхала від «Червоного яблука», наближалася до бордюру. Ед глянув на авто, потім на Ральфа, що підвівся.

— Можеш знущатися, але це правда, — спокійно мовив він. — Однак це не цар Ірод, а Кривавий Цар. Ірод був однією з його інкарнацій. Кривавий Цар стрімко переходить із тіла в тіло і з покоління в покоління — так, як дитина перестрибує з камінчика на камінчик, переходячи струмок, Ральфе, — завжди вишукуючи Месію. І він завжди не встигає за Ним, але цього разу все може вийти інакше. Тому що в Деррі все інакше. І ті й інші сили починають збиратися тут, вишиковуються у дві шеренги. Я знаю, наскільки важко в таке повірити, але це так.

«Кривавий Цар, — подумав Ральф. — О, Елен. Мені так жаль. Як це сумно».

Двоє чоловіків — один у формі, інший у цивільному, але обидва, без сумніву, копи — вийшли з поліцейської машини й підійшли до Мак-Ґоверна. Біля магазину Ральф помітив ще двох чоловіків у білих штанах і білих сорочках з короткими рукавами. Один із них підтримував Елен, що ледве пересувала ноги, як хворий після операції. Другий ніс Наталі. Вони допомогли Елен забратися в машину швидкої допомоги. Той, що ніс дитину, теж сів у машину, а інший пішов до місця водія. У їхніх рухах Ральф відчув радше компетентність, ніж тривогу, і подумав, що для Елен це добрий знак. Можливо, Ед не так сильно побив її… Принаймні не цього разу.

Поліцейський у цивільному — широкоплечий здоровань із пшеничними вусами — підійшов до Мак-Ґоверна, якого він, здається, впізнав. На його обличчі сяяла посмішка.

Ед, схопивши Ральфа за плече, відтягнув його на кілька кроків убік від чоловіків, що стояли на тротуарі. Він перейшов майже на шепіт.

— Не хочу, щоб нас чули, — пояснив він.

— У цьому я впевнений.

— Ці істоти… Центуріони… Слуги Кривавого Царя… Ні перед чим не зупиняться. Вони безжальні.

— Вірю. — Ральф оглянувся через плече в ту мить, коли Мак-Ґоверн вказував на Еда. Здоровань спокійно кивав. Руки він тримав у кишенях штанів. Добродушна посмішка, що досі вигравала на його обличчі, поступово в’янула.

— І справа не лише в абортах, не треба так думати! Вони забирають ненароджених у всіх матерів, не лише в наркоманок і повій, вісім днів, вісім тижнів, вісім місяців. Центуріонам однаково. Жнива йдуть день і ніч. Масове вбивство. Я бачив трупики дітей на дахах, Ральфе… Під парканами… У каналізаційних стоках…

Очі Еда, величезні й зелені, як штучні смарагди, витріщилися в нікуди.

— Ральфе, — прошепотів він, — іноді весь світ сповнений барв. Я бачу їх відтоді, як він прийшов і відкрив мені істину. Але тепер усі барви стали чорними.

— Відтоді як хто прийшов до тебе, Еде?

— Ми поговоримо про це пізніше, — відповів Ед, непомітно ворушачи губами, зовсім як стукач у фільмах на тюремну тему. За інших обставин це було б навіть кумедно. Роблена посмішка з’явилася на його обличчі, так само впевнено проганяючи божевілля, як схід сонця виганяє ніч. Раптовість зміни одночасно вражала й жахала, але Ральф однаково знайшов у цьому щось заспокійливе. Можливо, їм — йому, Мак-Ґоверну, Луїзі й усім іншим, що знали Еда, не варто аж так винуватити себе в тому, що вони не помітили його божевілля раніше. І все тому, що Ед був чудовим актором. Ця посмішка була варта премії «Оскар». Навіть у такій ексцентричній ситуації, як зараз, його посмішка вимагала відповіді.

— Привіт! — звернувся Ед до поліцейських. Здоровань закінчив розмовляти з Мак-Ґоверном, і тепер обидва поліцейських ішли до них просто по газону. — Сідайте, хлопці! — запросив Ед ще й жестом. Здоровань, і далі добродушно посміхаючись, потис протягнену Едом руку.

— Едвард Діпно? — запитав він.

— Саме так, — відповів Ед, тиснучи руку другому поліцейському в формі, який був трохи приголомшений, потім знову звернув усю увагу на здорованя.

— Інспектор Джон Лейдекер, — відрекомендувався здоровань. — А це сержант Кріс Нелл. Здається, у вас тут проблеми, сер?

— Ну, що ж. Гадаю, ви праві. Невелика проблема. Або, якщо волієте називати речі своїми іменами, я поводився як свиня. — Смішок Еда пролунав природно. Ральф подумав про всіх чарівних психопатів, яких