Читати книгу - "Диво"

— Я багато років не грала, — попередила вона і тут же примудрилася щонайменше один раз обіграти їх обох.

Потім виграв Квінн, він із них усіх грав найкраще, часто виграючи у Джека. Незважаючи ні на що, вони добре провели час, і Меггі пішла від них додому вже після півночі. Був її день за графіком працювати на телефоні довіри від першої ночі, і вона була в напрочуд гарній формі.

Джек затримався лише на кілька хвилин по тому, як вона пішла.

— Вона хороша жінка, — зауважив він, посміхаючись Квінну. — Просто пережила важкий період. То був її єдиний син… А її чоловік не виглядає надто приємним, якщо покинув її після всього цього, — зробив висновок Джек, хоча Меггі говорила про свого чоловіка досить добре. Це була і справді добра жінка, що цілком заслуговувала на те, щоб мати когось поряд. Джекові було важко уявити ті травми, які вони обоє пережили.

— У таких ситуаціях люди роблять одне одному недобрі речі, — мудро сказав Квінн, — Джейн також могла б піти від мене. Дякувати Богові, вона цього не зробила. Хоча я не був надто чуйним до її горя. Єдине, про що я міг думати — як це сталося, що я втратив сина? Мені здавалось, якщо я не говоритиму про це, біль мине сам собою, але наша осібність руйнувала нас обох.

Одначе він добре знав зі щоденників Джейн, що вона розуміла не тільки власне горе, а й його і дозволила йому переживати біль саме так, як того потребував він. Вона самотужки несла весь тягар свого горя на власних плечах — не так, як Меггі, коли та втратила сина.

Джек пішов за кілька хвилин, а Квінн іще довго сидів у кухні, прибираючи й домиваючи посуд. А коли він нарешті пішов нагору, то з вікна своєї спальні побачив світло в кухні Меггі. Він знав: вона чергує на телефоні, щоб відповідати на дзвінки підлітків. У неї все ще горіло світло, коли він ліг.

Він узяв котрийсь зі щоденників Джейн і заснув із ним, але тієї ночі він уперше думав про неї значно спокійніше. Яким би нерозумним і нечуйним він не був, проте вона все щиро пробачила йому. А може, він просто так думає. Але він не знав і, можливо, ніколи не знатиме, чи зможе одного дня пробачити самому собі.

Розділ 7

На запрошення Квінна Меггі прийшла до них із Джеком повечеряти у п’ятницю наступного тижня, і вони всі втрьох були в доброму гуморі, бо непогано провели тиждень. Вони знову говорили про вітрильники й грали в кості. Меггі принесла шоколадний торт, який сама спекла для них. А згодом їхні посиденьки вечорами щоп’ятниці стали доброю традицією і чудовим початком вихідних.

Щодо уроків грамоти, то вони також просувалися добре, бо Джек працював наполегливо. Меггі принесла на допомогу Квіннові кілька книжок, де описувались нові навчальні технології, які б допомогли Джекові. А Квінн продемонстрував їм обом останні креслення з Голландії. Будівництво вітрильника підходило до блискавичного завершення. Надворі буяв квітень, і роботу, яку виконував Джек, було майже закінчено. Квінн запросив ріелтора, який прийшов оцінити будинок. Той запропонував ще кілька речей, які Квіннові варто було б зробити, щоб будинок був привабливішим для покупців, і Квінн вирішив виставити його на продаж у травні або червні. Він не хотів продавати його так швидко, адже йому треба десь жити до того, як корабель добудують у вересні. Ріелтор запевнив його, що будинок буде продано доволі швидко, і дуже хотів цим зайнятись.

Квінн сказав про це Джекові й Меггі у п’ятницю, він уже дав Джекові список тих удосконалень, які запропонував ріелтор. І зараз хлопець уже міг його прочитати. Двоє чоловіків обмінялися посмішками. І справді, тепер уже Джек міг легко читати.

Того тижня надворі значно потеплішало, і вони втрьох обідали в саду Меггі. Вона винесла літній столик і застелила його блакитною скатертиною. Їли смажене курча, гамбургери й картопляний салат, який приготував Квінн. Усе це виглядало як весняний пікнік. Того теплого вечора Меггі була в білій лляній сукні і вперше її довге волосся хвилями лежало на її плечах. Головною новиною того вечора було те, що Джек повідомив їх про молоду й дуже милу жінку, яку він зустрів у церкві, а інші учасники вечері почали по-доброму жартувати щодо цього. Меггі сказала, що рада за нього, а Квінн заперечив: мовляв, вона невиправно романтична. Джекові щойно виповнилося тридцять шість, і вже давно настав час у когось закохатись. Тепер він уже вміє читати, йому нема чого боятись і нема чого соромитись. За десертом Меггі висловила сподівання, що він незабаром одружиться й матиме дітей.

— А як щодо вас? — він підсунув до неї стіл, на якому лежав кавун і вишні на десерт.

— Я вже це робила, — довірливо відповіла вона на те запитання. Їй уже виповнилося сорок два, і, як вона вважала, романтичні сторінки її життя вже перегорнуто. До розлучення вона прожила у шлюбі вісімнадцять років і казала, що не цікавиться новим чоловіком. Смерть сина й розлучення вилікували її від романтики, принаймні так вона говорила. Меггі збиралася завжди лишатись самотньою.

— Ви тільки на шість років старша за мене, — відзначив Джек, а Квінн розсміявся.

— Вам можна було б зійтися, — під’юдив він. Джек уже й сам думав про це, але не хотів псувати їхньої дружби, а доля в образі дівчини, яку він зустрів у церкві, покликала його в іншому напрямку.

— Я так не думаю, — зі сміхом відповіла Меггі на слова Квінна. Це було любляче й доброзичливе, але надзвичайно дивне тріо. І всіх трьох засмучувала думка про те, що за кілька місяців їхні вечері щоп’ятниці мають закінчитись. Квінн відпливе на своєму кораблі, Джек також невдовзі зустріне жінку свого життя — якщо нею стане не ця, то, напевне, наступна. А Меггі мала єдиний план: повернутись із вересня до вчителювання. Більше нічого вона не хотіла, нікуди не хотіла їхати, ні з ким не хотіла бути. Самота стала для неї тим безпечним, зручним коконом, у якому вона ховалася від усього, так само, зрештою, як і Квінн. Але Меггі відчула, що їй варто повернутись до роботи.

Наступної п’ятниці Квінн здивував їх. Погода стояла тепла, не така, як тиждень тому. Але дні були довгі й сонячні — відчувалося, що літо вже