Читати книгу - "Гаррі Поттер і таємна кімната"

- Ой! Ні, пане професоре, розумієте...

- Гаррі, Гаррі, Гаррі! - схопив його Локарт за плече. - Я розумію. Природна річ - прагнути більшого, коли скуштував уперше, і я сам винен, що почастував тебе цим трунком, який ударив тобі в голову, але зрозумій, юначе: не можна літати машинами тільки задля того, щоб привернути до себе увагу. Вгамуйся трохи, гаразд? Матимеш для цього купу часу, коли подорослішаєш. Так-так, я знаю, що ти думаєш! «Добре йому казати, бо він і так всесвітньо відомий чарівник!» Але, коли я мав дванадцять, я теж був ніким, як і ти тепер. Фактично, я взагалі був пустим місцем! Бо про тебе хоч трохи чули, правда? Вся ця пригода з Тим-Кого-Не-Можна-Називати! - Локарт глянув на шрам-блискавку на Гарріному чолі. - Знаю, знаю, що це далеко не те, що п'ять разів поспіль вигравати, як я, приз «Відьомського тижневика» за найчарівнішу усмішку, але це вже початок, Гаррі, це початок!

Дружньо підморгнувши, Локарт подався геть. Кілька секунд Гаррі стояв заціпеніло, а тоді, пригадавши, що має бути в оранжереї, відчинив двері й тихенько зайшов.

Професорка Спраут стояла за розкладним стелажем у центрі оранжереї. На стелажі лежало з двадцять пар різнокольорових навушників.

Коли Гаррі став між Роном і Герміоною, професорка сказала:

- Ну, а сьогодні будемо пересаджувати мандрагору. Хто мені розповієть про властивості мандрагори?

Нікого не здивувало, що Герміона першою підняла руку.

- Мандрагора - потужний тонізуючий засіб, - заторохкотіла Герміона з таким виглядом, ніби вивчила на зубок цілий підручник. - її вживають для відновлення природного стану тих людей, які були закляті чи трансфігуровані.

- Чудово. Десять очок Ґрифіндору, - похвалила професорка Спраут. - Мандрагора - неодмінний складник більшості протиотрут. Але вона й небезпечна. Хто пояснить чому?

Герміона знову рвучко підняла руку, мало не збивши Гаррі окуляри.

- Крик мандрагори загрожує смертю тому, хто його почує, - швидко проторохкотіла вона.

- Саме так. Ще десять очок, - сказала професорка Спраут. - Так от, ми маємо тут ще зовсім молоденьку мандрагору.

Кажучи це, вона показала на довгу низку підносів із заглибинами, і всі підсунулися, щоб краще побачити. Там рядочками росли десь близько сотні маленьких врунистих рослин багряно-зеленого кольору.

Гаррі, котрий не мав найменшого поняття, що мала на увазі Герміона під «криком» мандрагори, не бачив у них нічого особливого.

- Прошу всіх узяти навушники, - звеліла професорка Спраут.

Зчинилася невеличка бійка, бо ніхто не хотів, щоб йому дісталися ті навушники, які були рожеві й пухнасті.

- Коли я скажу їх одягнути, кожен має пересвідчитися, що його вуха цілковито закриті, - наказала професорка Спраут. - Я дам вам знак, коли буде безпечно їх зняти. Що ж, надягайте навушники!

Гаррі швиденько надягнув. Не стало чути жодного звуку. Професорка Спраут закрила свої вуха рожево-пухнастими навушниками, підкотила рукави мантії, міцно вхопила одну рослинку і щосили її смикнула.

Гаррі здивовано вигукнув, хоча його ніхто й не почув.

Замість коріння з-під землі вигулькнуло крихітне, брудне і вкрай бридке немовля. Листя росло в нього просто з голови. Воно мало блідо-зелену поцятковану шкіру і виразно лементувало як навіжене.

Професорка Спраут видобула з-під столу великий квітковий горщик і посадила мандрагору в темний вологий компост. З горщика виднівся тільки пучечок листя.

Професорка Спраут витерла руки, дала всім знак і зняла навушники.

- Оскільки наші паростки мандрагори зовсім маленькі, то їхні крики ще не смертельні, - спокійно мовила вона, ніби й не робила нічого незвичайного, а просто поливала бегонію. - Проте їхні верески таки можуть відключити вас на кілька годин, а я не думаю, що вам хотілося б саме так відзначити перший день у школі.

Отож прошу пересвідчитися, що навушники щільно прилягають до вух. Я дам вам знати, коли урок закінчиться.

По четверо на кожну тацю... Горщиків вистачить для всіх... Компост ось тут у мішках... І будьте обережні з Отруйними Щупальцями, бо в них прорізаються зубки.

З цими словами вона ляснула рукою по колючій темно-червоній рослині, яка втягла назад свої довгі щупальця, що крадькома підповзали до плечей професорки.

До Гаррі, Рона й Герміони приєднався кучерявий гафелпафець, якого Гаррі знав на обличчя, але ще ніколи з ним не розмовляв.

- Джастін Фінч-Флечлі, - бадьоро відрекомендувався той, потиснувши Гаррі руку. - Вас, звичайно, я знаю. Ти відомий усім Гаррі Поттер, ти Герміона Ґрейнджер, завжди найкраща учениця, - Герміона засяяла, коли він і їй потиснув руку, - а ти Рон Візлі. То це була твоя летюча машина?

Рон навіть не усміхнувся. Він ще й досі не міг забути ревуна.

- Цей Локарт класний, правда? - захоплено сказав Джастін, наповнюючи горщик компостом із драконячих какульок. - Страшенно відважний. Ви читали його книжки? Я помер би зі страху, якби на мене в телефонній будці напав перевертень, а він був незворушний і - раз! Просто фантастика!.. Знаєте, мене вже були записали до Ітон-ського коледжу, але я дуже радий, що опинився саме тут. Звичайно, мама спочатку була трохи розчарована, але коли я змусив її перечитати Локартові книжки, думаю, вона почала розуміти, як корисно буде мати в родині чарівника з фаховою освітою.

Далі вони вже не мали нагоди багато розмовляти. Одягли навушники й зосередилися на мандрагорах. Дивлячись на професорку Спраут, можна було подумати, що це справа легка, але то тільки так здавалося. Мандрагори не хотіли вилазити з землі, але й назад залізати не хотіли. Вони звивалися, брикалися, розмахували гостренькими кулачками і скреготіли зубками; Гаррі витратив майже десять хвилин на те, щоб запхати в горщик один надто товстий екземпляр.

Наприкінці уроку Гаррі, як і всі решта, упрів, замастився землею, а все тіло йому боліло. Вони пошкандибали до замку, де швидко помилися, а тоді ґрифіндорці побігли на урок трансфігурації.

Професорка Макґонеґел завжди ставила перед своїми учнями складні завдання, але сьогодні вона перевершила саму себе. Все, що Гаррі вивчив торік, за літо вивітрилося йому з голови. Він мав перетворити жука на ґудзик, але спромігся тільки добряче поганяти його по парті, бо жук метався навсібіч, тікаючи від чарівної палички.

Ронові повелося ще гірше. Він зліпив докупи свою паличку позиченим чароскочем, але паличка, вочевидь, зазнала непоправних пошкоджень. Вона потріскувала та іскрилася в найнедоречніші моменти. Щоразу, коли Рон намагався трансфігурувати свого жука, вона огортала його густим сірим димом, що смердів тухлими яйцями. У тому диму Рон випадково роздушив жука ліктем і мусив просити нового. Не можна