Читати книгу - "Невидимець (збірка)"

— Я завжди ніяковію, тільки-но подумаю, як отой чоловік біжить через містечко! Зараз він на волі, і з певних доказів можна припускати, що він прямує до Порт-Стоу, принаймні це, гадаю, вони мають на увазі. І, як бачите, ми якраз тут!

Цього разу ніякого американського дива. І тільки уявіть, що він може накоїти! А раптом він вип’є зайвого і вирішить напасти на вас? Припустімо, він хоче когось пограбувати… хто може йому завадити? Він може зайти в чужу домівку, може грабувати, пройти через поліційний кордон йому було б так само легко, як нам з вами — втекти від сліпця! Навіть іще легше! Я чув, у сліпих дуже тонкий слух. А якби він ще й побачив своє улюблене спиртне…

— Звісно, у нього величезна перевага, — сказав містер Марвел. — І… що ж…

— Ви маєте рацію, — сказав моряк. — У нього справді є перевага.

Весь цей час містер Марвел уважно роззирався навсібіч, дослухаючись до слабких кроків і намагаючись виявити непомітні рухи. Здавалось, він обмірковує якесь важливе рішення. Він кашлянув, затулившись рукою.

Далі знову озирнувся, дослухався, нахилився до моряка і понизив голос:

— Справа в тому, що я випадково дещо знаю про цього Невидимця. З особистих джерел.

— О! — вигукнув моряк, зацікавлений. — Ви?

— Так, — сказав містер Марвел. — Я.

— Справді! — сказав моряк. — І можу я запитати…

— Ви будете вражені, — сказав містер Марвел, затулившись долонею. — Це приголомшливо.

— Дійсно! — вигукнув моряк.

— Річ у тому, — нетерпляче розпочав містер Марвел конфіденційним півголосом. Але несподівано вираз його обличчя дивовижно змінився. — Ой! — зойкнув він. І вимушено підвівся. Його обличчя виказувало фізичне страждання. — Гей! — вигукнув він.

— Що трапилося? — запитав стривожено моряк.

— Зубний біль, — сказав містер Марвел і приклав руку до вуха. Потім він згріб свої записники. — Гадаю, мені час рушати далі, — сказав він. І дивно обійшов лавицю, подалі від свого співрозмовника.

— Але ж ви саме збиралися розповісти мені про Невидимця! — зауважив моряк.

Містер Марвел, здалось, почав радитися сам із собою.

— Обманув, — сказав Голос.

— Я обманув, — підтвердив містер Марвел.

— Але про це в газетах написано, — сказав моряк.

— Всюди брехня, — мовив Марвел. — Я знаю хлопця, котрий почав поширювати цей обман. Невидимця взагалі не існує… щоб я пропав!

— Але як щодо газети? Ви хочете сказати…

— Ні слова правди, — рішуче заявив Марвел.

Моряк здивовано на нього поглянув, досі тримаючи в руках газету. Містер Марвел нетерпляче озирнувся.

— Зачекайте трохи, — сказав моряк. Підвівся і повільно промовив: — То ви хочете сказати, що…

— Так, — підтвердив містер Марвел.

— Тоді чому ви дозволили мені розповідати вам усю ту кляту нісенітницю? Чому ви дозволяєте людині робити з себе дурня? Га?

Містер Марвел надув щоки. Моряк несподівано почервонів і стиснув кулаки.

— Я вже десять хвилин отут йому розповідаю, — сказав він, — а цей товстун і нечема не має навіть елементарних манер…

— Хіба ви не підійшли до мене просто перекинутися слівцем? — запитав містер Марвел.

— Перекинутися слівцем! Я, звісно, жартівник…

— Піднімайтеся, — звелів Голос, і містер Марвел раптово заметушився і судомно помарширував геть.

— От-от, ви краще йдіть собі, — сказав моряк.

— Ви про кого? — запитав містер Марвел. Згорбившись, він оддалявся дивною квапливою ходою, наче його час від часу підштовхували вперед. Трохи згодом, уже на дорозі, він почав бурмотіти сам до себе якісь заперечення та взаємні обвинувачення.

— От бовдур! — сказав моряк, стоячи руки в боки, широко розставивши ноги. Він спостерігав за постаттю, що віддалялась. — Я ще вам покажу, як обманювати мене! Все тут, у газеті!

Містер Марвел щось незв’язно заперечив, віддаляючись, і зник за рогом, але моряк досі поважно стояв посеред дороги, аж поки не під’їхав візок м’ясника і не відтіснив його. Тоді він попрямував до Порт-Стоу.

— Справді якийсь телепень, — тихо промовив він сам до себе. — Покепкувати з мене вирішив, невдала ідея, все ж отут, у газеті!

А тим часом трапилась іще одна незвична подія, про яку він незабаром почув, і то трапилася зовсім неподалік. Це була примарна «жменя грошей» (не менше), що подорожувала без будь-якої допомоги вздовж стіни на розі проспекту Сент-Майкл. Інший моряк побачив цю примару того-таки ранку. Він спробував ухопити гроші, але хтось одразу збив його з ніг, а коли він підвівся, грошей уже не було. Наш моряк заявляє: був у такому стані, що міг би повірити будь-чому, але це вже занадто. Однак пізніше він дещо змінив свою думку.

Проте історія з летючими грошима була правдивою. По всій околиці, навіть із величної будівлі Банківської Компанії Лондона й Околиць, з кас усіх крамниць і готелів, оскільки всі двері того сонячного дня були відчинені, гроші тихенько і спритно зникали жменями й пачками, повільно пливучи попід стінами, у затінку, швидко вивертаючись від цікавих очей, що намагалися зблизька їх роздивитись. І закінчили вони свій таємничий політ, хоч ніхто і не зміг прослідкувати за цим, у кишені одного схвильованого джентльмена у старому циліндрі, що сидів біля маленького готелю на околиці Порт-Стоу.

Відтоді минуло десять днів, і тільки коли історія з Порт-Бердока вже була не так старою, як давньою, моряк детально зіставив усі факти і почав усвідомлювати, наскільки близько він був від дивовижного Невидимця.

Не дуже пізно ввечері доктор