Читати книгу - "У відкритому морі, Петро Йосипович Капіца"

Шоферові — судетському німцеві — надокучили повсякденні побоювання та страхи патрона. «Хоч би посоромився», хотілося сказати йому вголос, але він вдав, що уважно слухає зондерфюрера. Шоферові дорогою вдалося дещо витягти з кошика, і він нетерпляче чекав, коли ж нарешті чортяка забере цього відворотного буркотуна. Мурликаючий голос Штейнгардта, росіянка-красуня і віднесений кошик з ласощами віщували довгеньку стоянку.

Коли Штейнгардт зник у будинку, шофер вимкнув світло фар, добре зачинив ворота і, діставши з кабінки вкрадену пляшку вина, щасливо простяг йоги на траві під виноградною лозою. Він і не підозрівав, що крізь густе листя за ним уважно стежать дві пари блискучих очей.

А Штейнгардт веселився. Випитий ним на дорогу коньяк давав про себе знати. Зондерфюрер завів патефон і, погойдуючись в такт музиці, стежив за вправними рухами дівчини, що саме накривала стіл.

— Ви єсть чарівна, — сказав він.

Як і більшість пруссаків, він бував іноді сентиментальний і при цьому не забував заведеного порядку.

— Ви, я хочу думать, не будете мати претензій, якщо я буду частуватися із власних приборів?

Звичайно! Які можуть бути розмови! Дуже добре, що гість такий завбачливий. В неї, на жаль, немає пристойного посуду для такої людини, як Штейнгардт. Сама вона може випити із простої чашки…

Після другої чарки зондерфюрер відчув легке оп’яніння. Смагляве обличчя медички розпливалося в тумані. Вони сиділи поруч. Він обняв її і потягся губами. Але дівчина гнучким рухом вислизнула з-під його рук.

Вона відступила до дверей, він ступив за нею, цупко вхопивши її за плечі, і притяг до себе…

Дівчина зойкнула. В цей момент чиясь велика, дужа рука лягла на потилицю Штейнгардта і стиснула шию так, що він навіть крикнути не зміг.

— Може, зо мною хочеш поцілуватися, жабо? — насмішкувато спитав по-російськи той, чия дужа рука повернула вже до себе обличчям Штейнгардта.

Гітлерівець, побачивши перед собою величезного вилицюватого парубка у ватянці, судорожно потягся до зброї, але залізні пальці ще міцніше здавили йому горло. Штейнгардт, підкотивши очі, ледве дихав.

— Обережніше! — злякано сказала дівчина. — Ви можете задушити його.

Восьмьоркін трохи послабив стиск пальців і, заглянувши Штейнгардту в обличчя, буркнув:

— Вичухається.

Вони разом з Катею роззброїли гітлерівця, влили йому в рот трошки вина і посадовили в крісло. Коли Штейнгардт очуняв, дівчина, чітко карбуючи слова, сказала по-німецьки:

— Слухайте, корветтен-капітен, і запам'ятовуйте. При найменшій спробі втекти від нас ви будете розчавлені, як слизняк. Сподіваюсь, ви пересвідчилися в твердості руки, яка це зробить? Якщо хочете жити, то повинні виконувати всі наші вимоги.

— Я згоджуюсь… Я буду виконувати, — прохрипів Штейнгардт.

Корветтен-капітан недовірливо провів рукою по занімілій шиї і, переконавшись, що її не стискують залізні пальці, з острахом зиркнув на Восьмьоркіна. Під розстебнутою ватянкою він побачив могутні груди, обтягнуті смугнастою тільняшкою «Переодягнутий матрос, — майнула в нього думка, — не жди рятунку…»

Він сповз із стільця і на колінах попросив:

— Милосердя!

— Не хникай, жабо! Милосердя захотів!

Восьмьоркін гидливо підняв його за комір.

— Ви зможете зрозуміти те, що я вам скажу? — холодно спитала дівчина.

— Зрозумію… Я єсть дуже вдячний… Я все зрозумію.

— Ну от: ми зараз поїдемо з вами в госпіталь по росіян. Від вас залежить усе. Навіть півслова або невірна інтонація, в якій ми вловимо бажання попередити кого-небудь, прискорить кінець. Ви робитимете і говори і ймете тільки те, що потрібно для врятування полонених. Ми зважилися на відчайдушний крок. Тому не пощадимо ні себе, ні вас, ні тих, хто буде біля госпіталю. Ясно?

— Мені ясно… я можу… готовий підкоритися.

Штейнгардт боявся, що росіяни передумають. Тільки б вирватися з пастки. Це дає хай маленький, але шанс на порятунок: озброєний шофер… випадковий обхід. Правда, закричати він не зможе, але дивний приїзд у госпіталь повинен викликати підозру. Їх затримають… Та хіба мало щасливих нагод!

Штейнгардт сам показав на свій плащ, коли моряк запитав у дівчини, що б йому надягти для маскування.

Хміль у гітлерівця пройшов, він прикидався покірним своїй долі, гарячково обдумуючи тимчасом, як врятуватися.

Вони вийшли в двір. Ніч була місячна. Корветтен-капітан сподівався, що зараз обізветься шофер і пустить в діло автомат, але солдат чомусь байдуже сидів за баранкою руля і, не звертаючи уваги на офіцера, розмовляв із якимось хлопчаком.

Сідаючи до шофера, Штейнгардт непомітно, але різко штурхнув його ліктем. І раптом побачив насмішкувате, незнайоме обличчя.

— Я тебе штурхну, собако! — сказав передягнутий за шофера Чижеєв. — Ось цією штучкою під бік.

Він показав на добре вигостреного ножа, що блиснув у місячному світлі.

Від гітлерівця можна було ждати всяких капостей. Тому Восьмьоркін сів позаду Штейнгардта на відкидне сидіння і поклав руки так, щоб той весь час відчував їх у себе на потилиці.

Катя зарядила автомат. Віті, який збирався примоститися коло неї, вона сказала:

— Тобі не можна. Буде більша підозра. Забирай усе цінне, замкни двері на замок і сам тікай. Якщо попадеш до наших раніше, скажи, що в нас тут усе гаразд.

Вона була розсудлива і спокійна.

Чижеєв включив фари і повів машину нерівним шляхом. Перехожих не було видно. Настала година, коли цивільному населенню заборонялося виходити на вулицю.

Раптом на перехресті забовваніли три озброєні фігури.

«Патруль, — зрадів Штейнгардт, Він сподівався, що машину зараз затримають, і, завмираючи від хвилювання, міркував, як краще вчинити: — Шофер муситиме відчинити дверцята… я прожогом вистрибну… У солдат зброя…»

Але все сталося інакше: патрульні, здалеку розпізнавши машину зондерфюрера, вмить розступилися і, витягнувши руки, на знак вітання, пропустили її без затримок.

На подвір'я госпіталю їх пропустили також без перешкод. На ґанок вибіг черговий і шанобливо зігнувся, чекаючи високошановного гостя.

— Ви залишитесь