Читати книгу - "Відьмак. Сезон гроз"

– Ти не бажаєш отримати мечі?

– Не настільки.

– Я те підозрював. Але спробувати було треба. Я зроблю тобі іншу пропозицію. Цього разу таку, від якої не можна відмовитися.

– Ходімо, Любистку.

– Ти вийдеш в інші двері, – Пратт указав рухом голови. – Оті. Перед тим роздягнувшись. До кальсонів.

Ґеральтові здалося, що він панує над обличчям. Але, мабуть, він помилявся, бо огроґном раптом заричав застережно й підступив до нього, піднімаючи лапи й смердячи за двох.

– То якісь кпини, – голосно заявив Любисток, поряд із відьмаком, як завжди, зухвалий та нахабний. – Ти над нами насміхаєшся, Пиралю. Тому ми зараз попрощаємося та підемо. Причому через ті самі двері, крізь які увійшли. Не забувай, хто я такий! Я пішов!

– Не думаю, – покрутив головою Пираль Пратт. – Те, що ти не дуже мудрий, то ми вже колись встановили. Але для того, аби вийти зараз, ти мудрий достатньо.

Аби підкреслити вагу слів шефа, огроґном показав їм стиснутий кулак. Розміром із кавун. Ґеральт мовчав. Уже певний час він приглядався до гіганта, видивляючись на ньому вразливе місце для копняка. Бо схоже було, що без копняка не обійтися.

– Ну, добре. – Пратт жестом заспокоїв охоронця. – Я трохи поступлюся, викажу добру волю та прагнення компромісу. Тут сьогодні зібралася вся еліта промисловості, торгівлі та фінансів, політики, шляхта, духовенство, навіть один князь інкогніто. Я обіцяв їм спектакль, якого вони ще не бачили, а відьмака в кальсонах вони не бачили напевно. Але нехай, я поступлюся трохи: вийдеш голим до поясу. Навзаєм ти отримаєш обіцяну інформацію, причому відразу. А крім того, як бонус…

Пираль Пратт підняв зі столу аркушик паперу.

– Як бонус – двісті новіградських крон. На відьмачий пенсійний рахунок. Прошу, чек на пред’явника, на банк Джіанкарді, з інкасацією в будь-якій із їхніх філій. Як тобі?

– Чому ти питаєш? – примружився Ґеральт. – Ти ж, здається, уже дав зрозуміти, що відмовити я не можу.

– Вірно здається. Я говорив, що то пропозиція, від якої не можна відмовитися. Але ж вона, як мені здається, корисна для обох сторін.

– Любистку, бери чек, – Ґеральт розстібнув та зняв куртку. – Кажи, Пратт.

– Не роби цього. – Любисток зблід іще більше. – Чи ти знаєш, що там на тебе чекає, за тими дверима?

– Кажи, Пратт.

– Як я вже згадував, – превелебний умостився на своєму троні, – я відмовив посередникові купувати мечі. Але оскільки була це, як я казав, особа, добре мені відома й довірена, я запропонував інший, набагато вигідніший спосіб їх монетизації. Я порадив, щоби теперішній власник виставив їх на колекціонерському аукціоні. В Аукціонному домі братів Борсоді в Новіграді. Це найбільший аукціон із найкращим реноме, куди з цілого світу з’їжджаються любителі раритетів, старовини, рідкісних творів мистецтва, унікальних виробів і всяких незвичностей. Щоби стати власником якогось феномену для своєї колекції, ті диваки змагаються, наче шалені, різні екзотичні дивацтва йдуть у Борсоді інколи за небосяжні суми. Ніде не вдасться продати дорожче.

– Кажи, Пратт. – Відьмак стягнув сорочку. – Я тебе слухаю.

– Аукціони в Домі Борсоді відбуваються раз на квартал. Найближчий буде проведено в липні, п’ятнадцятого. Злодій безсумнівно з’явиться там із твоїми мечами. Якщо пощастить, зумієш їх у нього відібрати раніше, ніж він їх виставить.

– І це все?

– Це немало.

– Особа злодія? Або посередника?

– Особи злодія я не знаю, – відрізав Пратт. – А посередника я тобі не назву. Це справи, зобов’язують мене закони, правила й не менш за них важливі торговельні звичаї. Я б утратив обличчя. І так я видав тобі достатньо за те, що я від тебе прошу. Виводь його на арену, Мікіто. А ти, Любистку, іди зі мною, ми також подивимося. На що ти чекаєш, відьмаче?

– Розумію, що вийти я повинен без зброї? Мало того, що голий до поясу, так ще й із голими руками?

– Я обіцяв гостям, – поясняв Пратт поволі, наче дитині, – щось таке, що вони досі не бачили. Відьмака зі зброєю вони вже бачили.

– Ясно.

Він опинився на арені, на піску, у колі, утвореному вкопаними в ґрунт колодами, залитому миготливим світлом численних лампіонів, розвішених на залізних прутах. Чув крики, оплески та свист. Бачив над ареною обличчя, відкриті роти, очманілі очі.

Прямо перед ним, на протилежному кінці арени, щось ворухнулося. І стрибнуло.

Ґеральт ледве встиг скласти передпліччя в Знак Геліотропу. Чар відбив та відкинув атакуючу тварину. Зала крикнула в одне горло.

Двоногий ящір нагадував виверну, але був меншим за неї, з крупного дога. Зате мав набагато більшу, аніж виверна, голову. І куди більш зубату пащеку. І набагато довший хвіст, на кінці тонкий, наче батіг. Тим хвостом ящір енергійно крутив, замітав ним пісок, сік колоди. Схиливши голову, він стрибнув на відьмака знову.

Ґеральт був готовий, ударив його Знаком Аард і відкинув. Але ящір зумів шмагнути його кінчиком хвоста. Зала знову крикнула. Запищали жінки. Відьмак відчув, як на голому плечі в нього спухає й росте валик товщиною з ковбаску. Уже знав, навіщо наказали йому роздягнутися. Також розпізнав і супротивника. Це був вігілозавр, спеціально виведений, магічно змутований ящір, що застосовувався для охорони та сторожі. Справа складалася недобре. Вігілозавр сприймав арену як місце, охорону якого йому довірили. А Ґеральт був непроханим гостем, якого треба було обезвладнити. А в разі необхідності й знищити.

Вігілозавр обійшов арену, тручись об колоди та люто шиплячи. І атакував швидко, не даючи часу на Знак. Відьмак уміло відскочив від зубатої пащі, але не зумів уникнути шмагання хвостом. Відчув, як поряд із попереднім напухає в нього другий валик.

Знак Геліотропу знову заблокував атакуючого вігілозавра. Ящір зі свистом крутив хвостом. Ґеральт уловив на слух зміну в тому свисті, почув її за мить до того, як кінчик хвоста хльоснув його через спину. Біль аж засліпив, а по спині потекла кров. Глядачі шаліли.

Знаки слабшали. Вігілозавр крутився навколо нього настільки швидко, що відьмак за ним ледь устигав. Вдалося йому уникнути двох ударів хвостом, третього не уникнув, знову дістав у лопатку й знову гострим краєм. Кров лилася по спині струменем.

Зала гуділа, глядачі репетували й підскакували. Один, аби краще бачити, сильно перехилився через балюстраду, спираючись на залізний прут із лампіоном. Прут зламався й разом із лампіоном полетів на арену. Прут увіткнувся в пісок, лампіон ударився об голову вігілозавра й запалав. Ящір скинув його, розсипаючи навколо каскади іскор, засичав, тручи головою об колоди арени. Ґеральт умить помітив свій шанс. Вирвав прут із піску, з короткого розбігу стрибнув і з розмаху увіткнув залізо в череп ящера. Прут пройшов навиліт. Вігілозавр забився, незручно