Читати книгу - "Під моїм (палким) наглядом , Ксандер Демір"

- Я не розумію вас, - тяжко видихнув я, беручись за голову.

- Не хвилюйся, - несподівано її рука лягла мені на плече, а сама дівчина значно підсунулась до мене. Я ніби чув її дихання біля свого вуха. – В тебе ще майже усе літо попереду, Дем’янчику.

Амелія швидко піднялась з дивану, крокуючи до сходів, а потім повернулась до мене, посміхаючись. Вона була такою щасливою, немов маленька дитина, яка почула чи побачила безліч секретів, які її хвилювали весь час. А зараз вона знає на них відповідь, і може «вбити» будь-кого своїм «пострілом».

- Солодких снів, Дем’яне. Сподіваюсь вранці я побачу, хоч і свого охоронця, але не того, якого часом з’їдають злі чари, - вона ще більш посміхнулась, а потім надіслала мені повітряний поцілунок.

- На добраніч, Ліє, - крикнув я, аби вона точно почула, хоча вже й була на своєму другому поверсі.