Читати книгу - "Бенкет круків"

Що більше князівна думала про сестер, то більше за ними сумувала. «Та може виявитися, що вони сидять на поверх нижче!» Уночі Аріанна постукала підбором сандалії у підлогу. Ніхто не озвався, тож вона, вистромившися з вікна, спробувала зазирнути вниз. Видно було вікна — менші, ніж у неї,— радше стрільниці, ніж вікна.

— Тієно! — погукала вона.— Тієно, ви там? Обаро, Нім! Ви мене чуєте? Еларіє! Ну хто-небудь! ТІЄНО!

Половину ночі князівна, звісившися з вікна, гукала, поки голос не зірвала, але ніхто так і не відгукнувся. Це її безмежно налякало. Якби гадюк ув'язнили у Списовежі, вони б не могли не почути криків. Чому ж не відповідають? «Якщо батько їх скривдив, я йому в житті не пробачу»,— подумала князівна.

За два тижні терпець їй урвався.

— Я поговорю з батьком просто зараз,— у наказовому тоні мовила вона до Ворса.— І ви негайно поведете мене до нього.

Але він не повів.

— Я готова побачитися з князем,— сказала вона до Тимота, але він відвернувся, мов і не чув. Наступного ранку, коли відчинилися двері, вона вже чекала просто за ними. Відштовхнула Беландру, аж таріль із пряними яйцями врізався в стіну, та не встигла й трьох кроків ступити, як її зловили вартові. Їх вона також знала, але й вони лишилися глухими до її вмовлянь. Хай як вона хвицала ногами й пручалася, її затягнули назад у камеру.

Аріанна вирішила, що слід поводитися обережніше. Її головна надія — Седра: дівчина молоденька, наївна й довірлива. Наскільки пригадувала князівна, Гарин якось похвалися, що переспав з нею. Отож Аріанна, купаючись наступного разу, завела з дівчиною розмову ні про що.

— Знаю: тобі звеліли зі мною не розмовляти,— заговорила вона,— та мені ж ніхто не забороняв говорити до тебе.

І вона почала теревенити про те, який день спекотний, і що вона вчора їла на вечерю, і якою повільною і неповороткою останнім часом робиться Беландра. Княжич Оберин усіх своїх дочок озброїв, щоб вони самі могли захиститися, та в Аріанни Мартел була єдина зброя — хитрість. Отож вона всміхалася й чарувала, нічого в Седри не питала, не вимагала у відповідь ні кивнути, ні слово сказати.

А на другий день за вечерею, коли дівчина подавала, Аріанна знов почала пліткувати. І мимохідь згадала Гарина. Седра, сором'язливо звівши очі, мало вино не розхлюпала, яке саме наливала. «Он воно як!» — подумала Аріанна.

Під час наступного купання вона говорила про своїх ув'язнених друзів, особливо про Гарина.

— За нього я боюся найбільше,— звірилася вона служниці.— Сироти — волелюбні душі, вони живуть у мандрах. Гарину потрібне сонце й свіже повітря. Якщо його замкнуть у вогкій темній камері, хіба він це витримає? У Голому Гастоні він і року не протягне.

Седра нічого не відповіла, та коли Аріанна вилазила з купелі, дівчина була геть бліда з обличчя, а мочалку так стиснула, що на мирський килим закрапала мильна піна.

Та все одно, щоб достукатися до дівчини, Аріанна витратила ще чотири дні й дві купелі.

— Будь ласка,— нарешті прошепотіла Седра, коли Аріанна яскравими фарбами змалювала картину, як Гарин викидається з вікна своєї камери, щоб перед смертю востаннє скуштувати свободи,— допоможіть йому. Благаю, не дайте йому померти.

— А що я можу вдіяти, поки я тут замкнена? — шепнула у відповідь князівна.— Батько зі мною бачитися не хоче. Ти єдина здатна врятувати Гарина. Ти його кохаєш?

— Так,— прошепотіла Седра, спалахнувши.— Але як я можу йому допомогти?

— Можеш таємно передати від мене на волю листа,— озвалася князівна.— Зробиш? Ризикнеш... заради Гарина?

Седра, розширивши очі, кивнула.

«Поштову ворону я вже маю,— подумала Аріанна,— тільки кому ж написати?» Єдиний з усіх змовників, кому вдалося вислизнути з батькової сітки, це Темнозір. Але на цей час сера Гарольда, може, вже й схопили, а якщо й ні, він уже точно втік з Дорну. Далі вона подумала про Гаринову матір і зеленокровицьких сиріт. «Ні, тільки не вони. Маю звертатися до людини, яка має справжню владу, яка з нами в змову не вступала, але в душі підтримує наші наміри». Князівна поміркувала, чи не звернутися до власної матері, однак леді Меларіо — в далекому Норвосі. Крім того, вже багато років князь Доран зовсім не дослухається до своєї леді-дружини. «Отже, і не вона. Потрібен лорд — можний лорд, що здатен буде переконати батька звільнити мене».

Наймогутнішим з усіх дорнських лордів був Андерс Айронвуд, князь крові, лорд Айронвудський і хранитель кам'яної дороги, та Аріанна розуміла, що ліпше не звертатися до людини, яка взяла собі за годованця її брата Квентина. «Ні, тільки не до нього». Колись до неї сватався брат Дрі, сер Дезіл Далт, але він, такий слухняний, зроду не піде проти князя. Крім того, лицар Лимонарію, може, і зміг би залякати маломожного лорда, але сили похитнути князя Дорнського не має. «Ні, він теж не підходить». Те саме стосується й батька Ластатої Сильви. «Ні». Зрештою Аріанна вирішила, що надії можна покладати тільки на двох: на Гармена Улера, лорда Пеклокутського, і Франкліна Фаулера, лорда Небосязького та хранителя княжого коридору.

У Дорні є приказка: половина Улерів шалені, а друга половина — скажені. Еларія Санд — позашлюбна дочка лорда Гармена. Її разом з меншими сестрами замкнули так само, як і решту гадюк. Лорд Гармен, без сумніву, розгнівався, а Улери в гніві небезпечні. Навіть занадто небезпечні. А князівна більше не хотіла ризикувати ще чиїмось життя.

Мабуть, кращий вибір — лорд Фаулер. Старий Яструб, як його називають. Він ніколи не ладнав з Андерсом Айронвудом: їхні доми розділяла кровна ворожнеча, якій уже тисяча років,— почалося це ще за тих часів, коли під час Наймірійської війни Фаулери підтримали не Айронвудів, а Мартелів. Крім того, близнючки Фаулер, як відомо, найкращі подруги леді Нім, та чи зворушить це Старого Яструба?

Багато днів Аріанна, складаючи листа, вагалася. «Людині, яка це принесе, заплатіть сто срібних оленів»,— почала вона. Тільки за такої умови листа точно доправлять. Далі Аріанна писала, де вона, і просила її врятувати. «Обіцяю, одружуючись, не забути про того, хто визволить мене з камери». Герої тепер мають бігти до неї наввипередки. Якщо князь Доран не зрікся її, вона й досі лишається законною спадкоємицею Сонцесписа, і той, хто її пошлюбить, одного дня нарівні з нею правитиме Дорном. Аріанна тільки й сподівалася, що рятівник виявиться трохи молодшим за тих сивобородих