Читати книгу - "Фантомна довіра, Лана Вернік"

— Чим я тобі не підходжу?

— Ти що, хочеш заміж?

— Хочу…

— Марго, якщо це жарт, то він не смішний, — Степан поглянув на неї спідлоба.

Вона зітхнула і повернулася до чайника.

— Забудь. Ти будеш чай? — поцікавилася Марго, але Степан щось напружено розглядав на екрані і не звертав на неї уваги. Вона спробувала підійти і поглянути теж. Він різко опустив кришку ноутбука і поглянув на неї таким поглядом, що вона аж ступила крок назад.

— НІКОЛИ не лізь у мої справи.

— Я просто хотіла…

— Марго, у мене серйозні проблеми. І буде краще, якщо ти зараз підеш.

Вона вагалася, але недовго. Під його сердитим насупленим поглядом перебувати було дуже некомфортно. Маргарита пішла. Степан не підвівся, щоб її провести. Шумно перевів подих. Можливо, Марго образилася — байдуже. Нехай йде, він їй від самого початку нічого не обіцяв… особливо заміжжя. У нього є проблема НАБАГАТО серйозніша, ніж марні сподівання коханки.

Підняв кришку ноутбука і насуплено поглянув на те, що було перед його очима. Проблема, до якої він був не готовий... Фурія по крупному ГРАЛА в казино. “Метелиця”... Її власників, вона називала “близькими друзями”. Та чи були вони і справді ними? Чи лиш люб’язно відтерміновували виплату боргів? При ньому Кіра Дмитрівна ніколи не грала, але звіт містив фотодокази. Вона робила це РЕГУЛЯРНО. Прихована камера зняла її програші в рулетку… Великі програші. Фурія — гравець. І ця інформація змушувала його по іншому поглянути на свою кураторку. Нехороші здогади почали з'являтись у нього в голові, хоч і потребували підтвердження. Впадаючи в ігрову залежність, людина втрачає колишні морально-етичні орієнтири, перетворюючись в потенційного злочинця — чи сталось це вже з Фурією? Мабуть, що так...

Вона просила його про фантомну довіру між ним і Громовим. Фантомна довіра… те, чого не існує. Весь цей час, з моменту її першого приїзду до селища — він вірив їй. Вона замінила йому батьків, опікувалася ним тут, у Москві, допомогла переїхати до України… зробила це навіть охоче... Степан обхопив руками голову… бо в Україні були запаси зброї!!! І вона втягнула його у контрабанду… Степан розглядав фото і підозра, що весь цей час його використовували, знаходила нові і нові аргументи… Сама чи у змові з тим чоловіком з МЗС? Як би там не було — він всього лише інструмент, яким вона заробляє гроші… і вона його НІКОЛИ не відпустить.

А йому потрібно в Україну. В Україні на нього чекає Лора… і чекає не сама.

Степан видалив всі фотодокази і довго курив на кухні, розмірковуючи про ситуацію, в якій опинився.

Аргентина і Бразилія були наступними країнами, котрі Степан використав для транзиту. Довелось включити фантазію і упакувати кокаїн у спеціальні бокси для документів. Фурія приставила до нього “учня”, пояснивши його появу тим, що Степан має “навчити” собі заміну. Хоча Степан був певен, що мова йшла не про його заміну, а про паралельну роботу. "Учнем" був чоловік старший за Степана на шість років — Марк. Невисокий, худорлявий блондин, котрий майже не ставив питань, але зазирав у кожну шпарину, чим просто бісив свого "вчителя". На черзі було Перу. Степан хотів відкласти цю поїздку на потім і здійснити її після повернення з України, але Фурія наполягала.

Марго більше не згадувала про своє бажання поїхати на день народження до Віри Хризонівни і про заміжжя теж. За ці два місяці вони бачилися лише тричі. Поривати з нею стосунки Степан не спішив, щоб Фурія не почала знову сватати його. Марго відчувала, що він охолов до неї, але втрачати спілкування з ним не хотіла. Закохалась...

22 березня 1999 року Степан і Марк прибули до Колумбії і за декілька днів домовилися за “вантаж”, після чого мали вибратися з джунглів до столиці і, офіційно перетнувши кордон, потрапити до Перу. Cessna 172 (дуже поширений американський легкий літак) вже чекав їх на імпровізованому летовищі. Під крилом, у тіні, нудьгував пілот. Корисне навантаження літака було невеликим, менше 400кг, тому міг на своєму борту везти не більше чотирьох людей. Як правило, 1 чи 2 пілота, решта — пасажири. Вже вечоріло, та спека не спадала. Марк захотів сісти на місце другого пілота. Йому подобалося літати, і він хотів краще бачити весь процес. Степан сів позаду, на пасажирське місце, розмістивши на іншому сидінні сумку. Він дивився у вікно, і проводжав поглядом летовище. Було вже 25 березня. 29 він полетить до України. При одній думці, що скоро побачить Лору — все німіло всередині. Він знав, що вона вже отримала диплом з відзнакою, знав, що пішла з Оленою на курси косметологів, знав, що в жіночій консультації у неї все добре: аналізи в нормі, почувається прекрасно і з дитиною все гаразд… З думок про своїх дівчаток його вивела лайка пілота, котрий кричав про те, що заглох двигун. Їх трясло — вони падали, чіпляючи вершини дерев. Літак впав, поламавши при падінні крила, зарившись носом у кам’яну брилу, завмерши мало не вертикально між поламаних дерев і каменів.

Степан відчував гул у голові від удару і по обличчю розливалося тепло — кров текла з розбитої брови. Руки й ноги цілі. Ребра боліли, під час дихання гострий біль прошивав тіло, але то не смертельно. Він — живий. Картинка пливла перед очима, тому Степан спробував дивитись одним оком. Через положення літака він лежав зверху спинки крісла пілота. З того, що бачив, то з ногами у напарника не все добре, голова також розбита, Марк непритомний, але принаймні дихає. Пілот лежав на штурвалі і голова його була неприродньо вивернута вбік та назад. Шия зламана. Не треба бути патологоанатомом, щоб встановити причину смерті. Степан заворушився і літак загрозливо зарипів та захитався. Вирішив поки що не ворушитися, прийти до тями. Згодом повільно потягнувся до кишені і витяг телефон. Одним оком зміг розгледіти якість сигналу — зв’язок є. Тобто, неподалік є вишка. Це добре. Значить, їх скоро знайдуть. Можливо, вранці. Набрав останній набраний з мобільного номер — Фурію. Міжнародний зв’язок радував.