Читати книгу - "Викрадач ангелів"

Фелікс дивився на нього й копилив губи. Сліпучо-синє світло стало трохи слабше.

— Казав, — відповів він. — Але здійнявся такий прекрасний шум! А мені завжди подобалося гратися з блискавками. Я просто не міг стриматися.

Аж тут слово взяв Касиїл. Він був високий і статечний, з довгим каштановим волоссям і барвистими крильми.

— Може, злість і гарна штука, — сказав він, — але не влучай нею по нас. Тобі потрібно берегти силу на Асмодеуса. Сімсот років він вільно валандався світом. Тепер одним із завдань твого іспиту буде завадити йому заподіяти шкоду, яку він надумався вчинити. Нехай він ніколи не заходить до каплиці зі склепом, бо тоді нам усім, Феліксе, буде непереливки. Запам’ятай це!

Фабіан нашорошив вуха, а Фелікс випростався.

— Асмодеус має загадку, — сказав він. — Я чув, як Кресп її читав. Знаєте, що в нього на думці?

— Ми знаємо все, Феліксе, — пролунала відповідь, — і ти теж помалу про все дізнаєшся. Тобі самому доведеться шукати відповідь. Одначе твій іспит може важити більше й бути важливішим, ніж ти думаєш. Не забувай про своїх помічників серед людей.

— Пам’ятай про церковні дзвони, — додав Ґабриїл. — Вони теж не втратили своєї сили. Якщо місто опиниться в небезпеці, вони здатні кликати на допомогу. Ти знаєш, як треба дзвонити.

— Асмодеус не боїться сюди з’явитися, але він знає, що в церкві його могутність слабшає. Тут забагато доброї енергії. Він збагнув, що ти зробив усе, щоб лабіринт діяв, і що тепер він йому не по зубах, — сказав Камаїл.

Фелікс задоволено хихикнув.

— Клас! — мовив він. — Коли б ви знали, як весело було дивитися на безпорадного бурґомістра, що метався по ньому як дурень. Наступного разу я поставлю його на коліна. От якби туди заманити Асмодеуса!

Ангели намагалися приховати усмішки. Фабіан розумів, що їм аніскілечки не хотілося перетворювати цю розмову на розвагу. Ангели багато в чому були зовсім не такі, як він собі їх уявляв. Мовби й схожі на мальованих у давніх книжках казок та бібліях, але поводилися геть інакше, ніж ті, про яких він читав і чув.

Рафаїл відкашлявся, і на його обличчі залягли суворі зморшки.

— Ну от, — сказав він. — Ми забезпечили тебе одним помічником. Попроси малого Фабіана пам’ятати усе, чого він навчився, і постійно збагачуватися знаннями. Не забувай про строк. У тебе є сім днів і сім ночей. Якщо ти вчасно не впораєшся із завданням, тобі доведеться чекати ще сімсот років, щоб скласти іспит на звання ангела-охоронця. Зрозуміло?

Фелікс кивнув головою. Сліпучо-синє світло майже зовсім зникло, лише інколи спалахував слабенький лиховісний пломінчик.

— Я старатимуся, — відповів він. — Цього разу мені пощастить!

Ангели один за одним погладили Фелікса по голівці.

— Годі, нараду завершено, — сказав Рафаїл. — Повертаймося на свої місця. — Він владно підняв руки, а Фелікс випростався й віддав честь.

Камаїл та Анаїл полинули на свої місця в церкві. Поволі вони знов обернулися на дерев’яні скульптури з порожніми поглядами. Четверо великих ангелів розійшлися по своїх двох каплицях. У дверях до каплиці Фенріса Рафаїл на хвильку обернувся до Фелікса.

— Пам’ятай про зелений промінь, — сказав він і зник.

Наступної миті скульптури вже висіли на стіні. Золотисте світло розтануло, і в церкві стало так, як і раніше. Фабіан усе ще стояв як зачарований на галереї, — він був наскрізь мокрий від поту, а його серце мало не вистрибувало з грудей.

Аж тут до нього долинув слабенький помах крил, і раптом перед ним опустився Фелікс. Вигляд у нього був поважний.

— Ти все бачив? — спитав він.

Фабіан мовчки кивнув головою. Пережиті враження стомили його до краю, але він мусив почути пояснення. Хлопець кілька разів ковтнув слину й схопив Фелікса за сорочку.

— Невже всі ангели у нашій церкві справжні? — важко дихаючи, спитав він. — Я думав, що ангели живуть на небі.

— А вони й там живуть, — відповів Фелікс. — А ці скульптури — подоби ангелів, на взірець тих, що створюють на комп’ютері. Коли ти запускаєш такого ангела в дію, вмикається відповідна програма чи, як у цьому випадку, справжні ангели. Таким чином найтямущіші можуть завчасу входити у безпосередній контакт із Штабом Усевишнього. Ти не думай, що тут щось нове, ви навіть встигли запустити це в комп’ютер.

— Найтямущіші? — здивувався Фабіан. — Про кого це ти?

— Як ти гадаєш, чому лицареві Вовкові заманулося наповнити церкву ангелами? Після випадку з графом Фенрісом він задумав узяти місто під Божу опіку й уклав із ангелами угоду. Він мав пряму лінію зв’язку зі Штабом Всевишнього доти, доки перебував тут і дотримувався узятих на себе зобов’язань. Але як тільки він відступився від свого слова і подався галасвіта, знов усе звелося нінащо, і Фенрісові пощастило дотла спалити Вовчий Замок. Одначе завдяки нам він не зміг нашкодити ні містові, ні храму, і його сила зійшла нанівець. Після Вовкової смерти ми й далі пильнували церкву й місто, і, правду кажучи, годі було без того обійтися. Проте Вовчий Замок рятувати було запізно. Я теж не склав іспиту.

Останні слова прозвучали доволі сумно, і Фабіан зрозумів, наскільки то важливо, щоб цього разу Феліксові поталанило.

Диво дивне, що місто Вовчі Гори упродовж цілих століть переживало війну, а ніхто його не зруйнував і ніхто ним не заволодів. Тепер Фабіан збагнув чому.

— Якщо це правда, — поволі сказав він, — то, напевно, є багато місць із подобами ангелів?

— Саме так, — сказав Фелікс. — Та все одно їх дуже мало. Більшість скульптур ангелів у світі — всього-на-всього звичайні скульптури, хоч би які гарні вони були. Такі приміщення, як це, слугують ангелам у земних вільних містах для зустрічей. Ми вже користуємося ними сімсот років. Ця угода ось-ось розірветься, якщо нащадок лицаря Вовка її не поновить. А поновити її треба до дня літнього сонцевороту, цебто до наступної неділі. Якщо церква й місто втратять опіку, то може статися що завгодно. До того часу нам треба знайти угоду, яку сховано десь тут, у церкві. Крім того ми повинні розшукати нащадка лицаря Вовка, що може її підтвердити. Цього разу я мушу з усім цим упоратися! Уявляєш, як прикро буде чекати ще сімсот років?

Він здійняв очі до неба й смикнув себе за руді кучері. Потім заговорив далі:

— Як ти розумієш, пан Фенвік, той суб’єкт, що зараз сюди навідувався, очевидячки теж шукає нашу угоду. Боюся, що він хоче її знищити, щоб домагатися того, чого бажає. Він дуже небезпечний і здатен на будь-що.

— А чого