Читати книгу - "«Штурмфогель» без свастики"

— Про нього знати тобі не слід. Усю роботу провадитимеш через мене. — Еріх обійняв дівчину: — Тепер скажи що-небудь і назви мене на «ти».

— Дуже важко так відразу, — сором'язливо усміхнулась Ютта.

— Чи тобі говорити про це, давній товаришу?.. Ну, ну, сміливіше, сестричко!

— Еріх… Треба ж так зустрітися! — тільки й змогла вимовити Ютта.

— Я їхав до тебе, — промовив Еріх, підтримуючи гру.

— Ти поранений?

— Дурниці! Якийсь божевільний обстріляв наш «дороньє». Зате тепер на фронт не візьмуть. Списаний дочиста. Назавжди.

— То ходімо ж до мене!

— Треба спочатку сходити на вокзал. Там я залишив речі.

Дорогою Еріх розповів, що в Лехфельді доведеться йому залишитися надовго. Він займеться яким-небудь ділом і мешкатиме з нею.

— Зрозуміло, — сказала Ютта. — Я зроблю все для тебе.

Дома вона познайомила Еріха з дочкою професора. Еріка щиро взяла до серця долю Юттиного «брата».

— Може, я скажу татові, й він порекомендує Еріха на аеродром? Адже Еріх — авіатор. У нього, певна річ, надійні документи?

— По правді, фрейлен, мені досить набридли літаки, та й боюся я з такою ногою…

— Але у вас нема іншого фаху.

— Буде. Адже я трохи фотограф.

— Чудової — вигукнула Еріка. — У нас із вами одне й те ж захоплення!

— Де ти збираєшся мешкати? — запитала Ютта.

— Допоможи мені зняти квартиру.

— Здається, в особняку фрау Мінцель, де живе Зейц, порожній перший поверх? — запитала Еріка, дивлячись на Ютту.

— Мене це влаштувало б. На першому поверсі зручніше спорудити ательє.

— Я поговорю із Зейцем, — пообіцяла Ютта.

5

Вальтер Зейц розгублено пройшов по кабінету і знову, вагаючись, зупинився перед радіоприймачем. Секунду тому він почув повідомлення англійського агентства Рейтер про те, що Рудольф Гесс — перший заступник фюрера по партії, друга за становищем особа в державі –10 травня приземлився на шотландському узбережжі.

Повідомлення було туманне. Мабуть, ті, хто складав його, самі були ошелешені нечуваним, безпрецедентним у дипломатичній історії вчинком Гесса. Другий фюрер Німеччини — і раптом перелетів до країни ворогів. Сам! На Ме-109!

Зейц згадав, що Рудольф Гесс провів у Мессершмітта кілька днів. На аеродромі він тренувався з польотів, вивчав навігацію та зведення погоди, цікавився людьми, які жили в Англії й могли б стати корисними Німеччині.

Та з Британією давно вже тривала війна, а з Греції англійці поспішно евакуювали свої війська в Африку й Гібралтар!

Зейц спочатку запідозрив «другого коричневого фюрера» в зраді, а тоді подумав, що є якийсь таємничий задум у цій темній справі. Він, правда, мало вірив у те, що Гітлер особисто міг дозволити такий політ, однак, знаючи Гесса як фанатичного вождя німецького націонал-соціалізму, зупинився на тому, що вчинок Гесса, мабуть, було продиктовано особливими інтересами рейху.

Ствердившись у цій думці, Зейц міркував далі. Самі англійці не раз натякали, що британські інтереси в Східній та Південно-Східній Європі номінальні, а вирішення колоніального питання не становитиме серйозних утруднень, якщо німецькі вимоги обмежаться колишніми німецькими колоніями. «Отже, Гітлер поклав собі домовитися про мир з Британією і воювати на єдиному фронті — на російському, — подумав Зейц. — Після Польщі, Норвегії, Бельгії, Голландії, Франції, Данії, Югославії, Греції настала черга Росії».

Зейц стиснув кулаки й ударив по масивному робочому столі:

— Ось чого й прилетів Гесс до Англії!

В цей час у передпокої він почув боязкий дзвінок. У дверях стояла Ютта, скромно опустивши лукаві очі.

— Вибачте, не чекав! — сказав Зейц, сором'язливо застібаючи сорочку. — Прошу…

Ютта сіла в старе шкіряне крісло й пильно подивилася в очі Зейцу.

— Чим можу служити, Ютто?

— Чи бачите, коли мій дядечко Клаус…

— А-а, Рюбецаль… Бідний гірський дух?

— Та що ви знаєте про Рюбецаля? — мимоволі вирвалося в Ютти, але тут же дівчина замовкла, лайнувши себе за нестриманість. — Так от, коли дядечко Клаус помер, — говорила вона далі, — в тіточки залишилась я і мій старший брат Еріх Хайдте. Ми змушені були самі собі шукати заняття. Еріх закінчив технічну школу й став бортмеханіком. Він воював ще в Іспанії, тоді в Польщі здобув медаль за варшавську кампанію, але був поранений у небі над Англією. Зараз він приїхав до мене й хоче зостатися в Лехфельді, зайнятися тут ділом.

— Яким, коли не таємниця?

— Хоче відкрити фотоательє. Але йому треба найняти приміщення. Нижній поверх у вас порожній. Чи не могли б ви порекомендувати тітоньці Міндель мого брата?

— Для вас, Ютто, я зроблю все, — промовив Зейц, обнявши дівчину за плечі. — Адже ви навіть гадки не маєте, які ми друзі. Ну, чого ви так дивитесь на мене? Ми будемо допомагати одне одному. Гаразд? Хай Еріх прийде до мене. Я повинен з ним познайомитися ближче.

— Він буде сьогодні ж.

Розділ шостий

МАРТ ВИХОДИТЬ НА ЗВ'ЯЗОК

Отже, після захоплення Кріту до початку війни з Радянським Союзом лишалося двадцять довгих червневих днів. Уже стягувалися до східних кордонів війська, гуркотіли ешелони по залізницях, на аеродроми Румунії, Угорщини, Чехословаччини й Польщі приземлялися літаки, підходили танкові армії й роззосереджувалися в прикордонних військах, а фашисти, сп'янілі від приголомшливих успіхів у Європі, задумали здійснити ще один план — напасти на Росію з боку Іраку й Турції.

Саме в цей час в Іраку спалахнув заколот. Прогітлерівськи настроєний прем'єр-міністр Рашід Алі Гайлані виступив проти режиму британського протекторату й закликав на допомогу німецькі війська. Певна річ, заколотники обіцяли передати всі аеродроми в розпорядження люфтвафе й зобов'язалися постачати літаки пальним. Спеціально перефарбовані в оранжевий колір пустелі бомбардувальники ескадри «Генерал Вевер» та важкі винищувачі загонів «Летючих акул» рушили в Ірак.

Але англійці, які дозволили проковтнути фашистській Німеччині одну за одною балканські країни, раптом проявили несподівану впертість. Коли постало питання про долю однієї з перлин британської корони — Іраку з його багатющими нафтовими родовищами — тут у Сіті не могло бути двох думок. В Ірак було стягнуто необхідні сили. Спалахнули бої. А час минав. Наближалося фатальне 22 червня. Оранжевим літакам довелося перебиратися до Румунії. Вже вступав у дію план «Барбаросса».

На світанку недільного червневого дня сто дев'яносто дивізій — п'ять мільйонів солдатів та офіцерів, три тисячі танків, близько п'яти тисяч літаків — кинулись на радянську землю.

— Я знищу Ради за три-шість тижнів, — заявив Гітлер фельдмаршалові Боку.

Ну, а потім?

Гаулейтер для особливих доручень фон Корсвант розробив план, згідно з яким до Німеччини повинні були відійти величезні території в Африці, Азії, на Арабському Сході. Звичайно, всі європейські країни, Англія з Канадою, а також традиційно нейтральні держави Швеція й Швейцарія.

Для захоплення Сполучених Штатів існував