Читати книгу - "Казки Сельви"

справи. Відтак єдиним способом — і ви це чудово знаєте — є безжальна війна проти Людини, війна, що розпочнеться вже цієї ночі і в якій кожна з нас повинна проявити всі свої чесноти. За цих обставин я рада повідомити вам, що відкидаю назву, яку дала мені Людина: віднині я не Гримуча Змія, а така ж Уруту, як ви. Як усі Уруту, наділені чорним каптуром Смерті. Ми з вами — носійки Смерті, подруги! А тепер нехай котрась із вас запропонує план битви.

Всім відомо, принаймні в Зміїній Державі, що довжина зубів Гримучої Змії прямо протилежна її короткому розуму. Каскавела це також знає, тож їй вистачає такту припнути язика та на правах старої королеви поступитися місцем, коли йдеться про розробку якогось плану.

— Я згодна з Гримучою Змією, — ворухнулася Хрестова Гадюка, — і вважаю, що перш, ніж діяти, треба виробити якийсь план. Шкода тільки, що на Зборах немає нашої рі­дні — неотруйних змій.

Запала тривала мовчанка. Така постановка питання вочевидь не сподобалася присутнім. А Хрестова Гадюка, ледь помітно посміхнувшись, правила своєї:

— Мені таке говорити прикро. Але я повинна нагадати вам от про що: всі ми, разом узяті, не подолаємо одного удава. Це все, що я хотіла сказати.

— Якщо йдеться про їхню опірність отруті, — ліниво озвалася з глибини печери Золота Уруту, — то, гадаю, я могла б розвіяти сумніви...

— Не в отруті справа, — зневажливо мовила Хрестова Гадюка. — Мені її теж не бракує... — вона скоса зиркнула на Яраракусу. — Йдеться про їхню силу, спритність, поривність. Ніхто не заперечуватиме цих чудових бійцівських властивостей наших родичів. Наголошую, що в битві, яку ми наміряємося розпочати, неотруйні змії дуже б придалися, ба навіть більше: вони вкрай необхідні.

Однак пропозиція не припала до смаку.

— Навіщо нам ці вужі? — вигукнула Спесивиця. — Вони жалюгідні.

— У них риб’ячі очі, — пихато докинула Маленька Уруту.

— Мене від них нудить! — в словах Списоголової Змії вчувалася зневага.

— Гадаю, вони викликають у тебе інше відчуття... — Хрестова Гадюка вороже зиркнула на неї.

— У мене? — звівшись трохи вгору, прошипіла Списоголова Змія. — Попереджаю, ти погано чиниш, захищаючи перед нами цю метушливу хробачню!

— Якби тебе почули Курячі Змії — Мисливиці ... — глузливо прошепотіла Хрестова Гадюка.

Зачувши ці слова, Збори сполошилися.

— Навіщо таке казати! — загомоніли всі. — Вони всього лише вужі!

— Курячі Змії самі називають себе Мисливицями, — сухо відказала Хрестова Гадюка. — До того ж ми на Зборах.

З давніх-давен усім зміям відомо запекле суперництво Списоголової Змії, котра водиться на далекій півночі, та Хрестової Гадюки, жительки Півдня. Загальна думка така, що причиною цього суперництва є жіночі ревнощі.

— Ну, годі вам! — урвала їх Каскавела. — Нехай Хрестова Гадюка пояснить, навіщо потрібна допомога вужів, котрі не є уособленням Смерті, як ми.

— А ось навіщо, — голос Хрестової Гадюки лунав уже спокійно. — Ми повинні знати, що робить у Будинку Людина, а для цього треба дістатися туди, до самісінького дому. Це непроста справа, бо якщо на прапорі нашого роду накреслено «Смерть», то й на прапорі Людини також накреслено «Смерть», і притому вона незрівнянно швидша за нашу. Вужі набагато спритніші за нас. Будь-хто може податися туди й переконатися в цьому. Та чи повернеться? Тут ніхто не перевершить Водяну Кобру. Вона щодня здійснює такі вивідки й, лежачи на даху, могла б усе бачити та чути, а тоді повернутися й сповістити нас перш, ніж благословиться на світ.

Пропозиція здавалася такою слушною, що цього разу всі учасниці зборів, хоча й неохоче, все ж пристали на неї.

— Хто піде до неї? — почулося звідусіль.

Хрестова Гадюка сповзла зі стовбура.

— Я! — озвалася вона. — Я миттю.

— Авжеж! — прошипіла навздогін їй Списоголова Змія. — Ти ж її заступниця, тож швидко її знайдеш.

Хрестова Гадюка встигла озирнутися й визивно показати їй язика.

3.

Хрестова Гадюка знайшла Водяну Кобру, коли та саме лізла на дерево.

— Гей, Водяна Кобро! — стиха прошипіла вона.

Водяна Кобра почула своє ім’я, однак обачливо вирішила зачекати, коли її покличуть удруге.

— Гей, Водяна Кобро! — повторила Хрестова Гадюка цього разу голосніше.

— Хто мене гукає?

— Це я, Хрестова Гадюка.

— А, це ти, кузино!.. Чого тобі треба, дорогенька?

— Годі жартувати, Водяна Кобро... Тобі відомо, що відбу­вається в Будинку?