Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"

дівиця вона чи заміжня, проте на Абраді жоден закон не зобов’язував одружених жінок називатися за чоловіком. Була лише традиція, якої дотримувалися прості люди і яку рішуче відкидали знатні жінки — вони вважали її принизливою й воліли зберігати в заміжжі своє дівоче ім’я. Здоровий глузд підказував Бренанові, що Ґвен усе-таки одружена, бо ж інакше довелося б визнати її хтивою дурепою, яка піддалася хвилинній слабкості й проміняла свою Іскру на швидкоплинну мить насолоди. Та вона не така, це ясно. Лише справжнє кохання, глибоке, самовіддане й нездоланне, могло змусити її відмовитися від своєї могутності, від довгого життя і вдовольнитися звичайним жіночим щастям…

— От що, Бренане, — промовила Ґвен якось нерішуче. — Наперед прошу пробачення, але я мушу про це запитати. У тебе ніколи не виникало підозри, що твої батьки… що ти не їхній рідний син?

— Ніколи, — відповів він, зовсім не образившись. — І це просто неможливо. Я дуже схожий на матір, щоб бути приймаком. Зазвичай сини вдаються в батька, а от я цілком пішов у маму — це всі помічали.

— А не могло бути так, — продовжувала допитуватися дівчина, — що ти народився в Кередіґоні, а потім твої батьки повернулися з тобою на Лахлін?

— Ні, не могло, — впевнено сказав Бренан. — Я точно народився на нашій фермі, батьки розповідали мені про той чудернацький день. І вони ніколи не були на Абраді… А чому це так важливо?

Ґвен знову сіла в своє крісло й пояснила:

— Річ у тім, що Лахлін оточено спеціальними чарами, які перешкоджають Іскрам потрапляти на ваш острів. Це було зроблено ще в минулому тисячолітті, після того, як нашим попередницям не вдалося домовитись із поборниками про безперешкодну передачу новонароджених відьом. І тоді, задля уникнення подальших конфліктів, сестри звели Бар’єр, щоб на Лахліні взагалі не народжувалися відьми.

— Я читав про Лахлінський Бар’єр, — кивнув Бренан. — Та хіба це мене стосується? Я ж не не маю Іскри — лише її відбиток.

— Щоб отримати цей відбиток, ти мусив, перебуваючи в материнській утробі, мати контакт з Іскрою. І все вказує на те, що вона таки потрапила на Лахлін. Якщо я нічого не наплутала в датах, то вже через місяць після народження… після твого народження наші найстарші скликали всіх досвідчених сестер, щоб зміцнити Бар’єр. Нібито для більшої певності — а виявляється, не тільки для цього. Насправді він був пошкоджений. А отже, сестра Айліш… Стривай-но! — Ґвен запитливо глянула на Бренана. — Ти назвав день свого народження чудернацьким. Чому?

— Бо тоді сталося дещо дивне. Безперечно, маґічне. Напередодні до нашого дому завітала молода жінка, пояснила, що їде до тітки в Дервеґ, але збилася з головної дороги. Оскільки вже настав вечір, батько не міг залишити її на ніч без даху над головою — на Лахліні, навіть на півдні півострова Аден Флахт, де ми мешкали, кінець монфовіра вважається початком зими. Тому він запропонував жінці заночувати в нас, проте застеріг, що навряд їй вдасться виспатись, бо в його дружини вже розпочалися перейми. У відповідь жінка сказала, що її, мабуть, сам Див сюди привів — у своєму місті вона навчалася в найкращої повитухи і вже встигла прийняти чимало пологів. І хоча за мамою вже наглядала стара повитуха із сусіднього села, від зайвих рук гріх було відмовлятися. А пологи виявилися важкі, перейми тривали всю ніч і майже весь ранок, а ближче до обіду врешті народився я. Незнайомка дуже вправно прийняла мене, сповила, передала матері — і от тоді трапилася та сама дивовижа. І батькові, й мамі, і старій повитусі одночасно потьмарилося в очах, а коли прояснилося, все залишилось, як було, за винятком того, що гостя щезла, мов у повітрі розчинилася. Як згодом з’ясувалося, також зник її кінь разом з усією поклажею. Попервах батьки були дуже налякані, та переконавшись, що зі мною все гаразд, поступово заспокоїлися. А от стара повитуха ніяк не могла вгамуватися, все бідкалася і благала мовчати про те, що сталося, не казати нікому ні єдиного слівця. Її страх був цілком зрозумілий: тут явно не обійшлося без чарів, а якщо поборники розпочнуть слідство, то неодмінно візьмуть її в роботу, бо всі повитухи в них під великою підозрою. Тато з мамою також не хотіли зв’язуватися з представниками влади, тому всі троє заприсяглися зберігати все в таємниці. Старенька померла через три роки, так і не розповівши нікому про ту подію. А коли в мене проявилися перші здібності до маґії, батьки не були заскочені зненацька. Вони вже давно збагнули, що та загадкова жінка була чаклункою і завітала до нас через мене.

— То була не чаклунка, — впевнено сказала Ґвен, — а відьма. Я навіть здогадуюся, хто саме. Батьки не описували тобі її зовнішність?

— Описували. Тато добре запам’ятав її, хоча ім’я вилетіло в нього з голови. Трохи пухкенька, невисока, рожевощока, з кучерявим темно-рудим волоссям, округлим веснянкуватий обличчям, зеленкувато-карими очима і кирпатим носом.

— Так і є. Це була старша сестра Айліш вер Нів, тоді ще просто сестра.

— І вона прибула на Лахлін, щоб прийняти в мами пологи? — запитав Бренан. — Навіщо? Який у цьому сенс? Інша річ, якби пояснила батькам, хто я такий, і запропонувала допомогу в переселенні на Абрад. А так просто щезла… Невже відьми вміють переноситися з місця на місце?

— Сестра Айліш нікуди не переносилася. Твоїм батькам і повитусі просто здалося, що вона миттєво зникла. Насправді ж на них було наслано чари забуття.

— О! — вражено протягнув Бренан. — Такі чари існують?

Ґвен кивнула:

— Вони дуже могутні, проте мають одне істотне обмеження. З їхньою допомогою не можна примусити людину забути минулі події — лише майбутні.

— Як це?

— Щоб викреслити з пам’яті певний проміжок часу, чари забуття треба накласти ще на початку цього проміжку. Так би мовити, поставити мітку, позначити момент, від якого стиратимуться спогади. У вашому випадку, гадаю, події розвивалися наступним чином. Сестра Айліш, визначивши, що народжується хлопчик, спокійно прийняла тебе, віддала матері — і саме тоді наслала на неї, твого батька та повитуху чари забуття. Далі сталося те, про що всі троє