Читати книгу - "Діаманти Ківі-Ківі"

Кассаї несла назустріч чорні, як ніч, води. Суднові гвинти з трудом перемагали силу течії.

Нарешті, на обрії з'явилися високі башти Порт-Франкі, і моторки, розбризкуючи піну, взяли курс на них. У небі над містом кружляв сріблястий літак. Ще мить, і він опустився десь у лісі.

— О, тут уже збудовано аеродроми, — зрадів Брюггенсен. — Сабена[5] ділова фірма, вміє працювати. За якісь чотири години ми можемо бути в Леокіні. Але насамперед треба покінчити з справами тут: домовитися про відправку вантажу в Ківі-Ківі для Ельзи Вандермолен.

Тільки-но моторка причалила, як до Брюггенсена з'явився агент Сабени, випередивши комісара округу.

— Містер Брюггенсен, — сказав він, — ми чекаємо ваших порад щодо відкриття повітряної лінії Порт-Франкі — Ківі-Ківі. Чи знайдеться там місце для посадки?

— Навряд, хоч для гідроплана можна було б розчистити ділянку на болоті. Але поки що це справа майбутнього, котра цілком залежатиме від того, як підуть розробки алмазів у Ківі-Ківі. А зараз я хочу законтрактувати три літаки для доставки вантажу пані Вандермолен. Вантаж треба буде добре запакувати і скинути з літаків. Ось координати, — Брюггенсен показав на карті місце розробок.

Представник Сабени розглянув карту, вислухав вказівки, ознайомився із списком замовлень і сказав:

— Завтра пані Вандермолен одержить свої дві-три тонни вантажу. Для нас це дитяча забавка. Але скажіть чесно: можна там вистрибнути на парашутах людям, щоб приготувати посадочний майданчик?

— Не раджу, — відповів Брюггенсен. — Якщо парашутиста віднесе в болото, він неодмінно приземлиться у шлунку крокодила. Подбайте краще, щоб ми з друзями завтра були в Леокіні. Мені треба в банк, а потім — у лікарню. Я знову дещо підхопив.

— Щастя? — спитав представник Сабени.

— Не тільки щастя. Лихо теж! Хто повертається з Ківі-Ківі, той приносить з собою дарунки диявола!

В той час, коли транспортні літаки, навантажені ящиками, мішками і тюками, піднялися в повітря, невеличкий пасажирський літак узяв курс на північ. Він віз Тіля Брюггенсена, Массіньї і Баантумічо в цивілізований край. Старого листоношу Піта Потгофа довелося залишити в госпіталі Порт-Франкі. Фламандець був втомлений і до краю виснажений.

— Массіньї, візьміть на себе турботи про цього страждальця, — сказав Тіль. — Це хоробра людина… Зі мною щось не гаразд.

У Ківі-Ківі, біля родовища, йшла безперервна робота. Всю викопану породу, пісок, мул і уламки Беніссон звелів пропустити через промивну машину. — драгу. Надвечір він, широко розставляючи ноги, ніби лев, що об'ївся, прийшов до хатинки Ельзи Вандермолен.

— Ну, пані Ельзо, — сказав Беніссон, — Ківі-Ківі виправдує себе. Тіль Брюггенсен, видно, нічого не розуміє в цих справах, інакше він не віддав би нам такого вигідного бізнесу… Ну, а тепер, коли ваша ласка, рису, добру порцію м'яса з яєчним соусом і кухоль холодного напою! Ніяк не збагну, де ви добуваєте лід!

— Усім здається, що в мене є лід, — засміялася жінка. — Ось він, у бочці на сонечку. Обмотаю добре ганчірками, поставлю у болотну воду, а про охолодження дбають уже вітер та сонце. — Ельза забрязкотіла у кухоньці каструлями та сковорідками. — Консерви кінчаються, містер Беніссон. Ще днів три, і білим теж доведеться їсти галушки з маніока, приправлені рибою!

— З ваших ручок усе смачно, — полестив він їй. — Якби вам ще затишнішу хатину. Ця очеретяна халупа має жалюгідний вигляд. А втім, через рік ви будете хазяйкою тропічного готелю з полірованими меблями і численними слугами. Тут виросте місто. Прибудуть машини, а з ними робітники й інженери. Я теж поставлю тут власний дім. Шкода, що нема в мене доброго помічника. І куди зник Мак-Барклей? Мабуть, знайшов великий алмаз і втік. Тепер десь розкошує собі!

— А хіба всі алмази, які ви знаходите, не переходять у власність компанії? — з цікавістю спитала Ельза.

— Частково… частково, — промимрив Беніссон. — Адже є різниця між добуванням алмазів у шурфах компанії і особистою знахідкою. Камені з шурфів, безперечно, належать компанії. А зібрані, завдяки власним старанням ідуть мені. Вартість їх пишеться на мій банківський рахунок. Признаюся, він уже чималенький!

Ельза засміялася і принесла на стіл алюмінієві тарілки й сковорідки.

— Ну, їжте, та швидше, бо вже прийшли інші. Просто не знаю, чим їх годувати. Нелегко придумати щось з тих припасів, які я маю.

— Переходили б ви на службу в компанію! — сказав Беніссон.

— Ні за які гроші! Я хочу бути вільною. Якщо Тіль виконає мої замовлення, то ви всі будете ситі!

— Знову цей клятий Тіль, — буркнув агент. — Скажу вам відверто: хіба це мужчина? Коли б він був мужчиною, то не віддав би компанії такий ласий шматочок!

— Мій ідеал не такий. На мою думку, у справжнього мужчини повинно бути серце, а' не гаманець з грішми, — відповіла йому Ельза і побігла-на кухню.

Ополудні другого дня над табором з гуркотом пронеслися два літаки.

— Це Сабена, — вигукнула Ельза Вандермолен і кинулася до широкої піщаної мілини, де було викладено знак для скидання вантажу.

Жінці не довго довелося чекати. Два біплани круто пішли вниз, розвернулися, і з товстого алюмінієвого черева на вантажних парашутах посипалися ящики, мішки, тюки. Все впало на обмілину, крім двох барилець, які шубовснули у воду. Та негри відразу ж виловили їх. Останнім скинули мішок з шовковим вимпелом. Літаки тут же розвернулися, лягли на зворотний курс і за якусь мить перетворилися в ледве помітні цятки.

— Пошта! — зраділа Ельза, піднімаючи мішок з вимпелом. — Газети, листи, вітання! — Але з цікавістю заглядаючи в мішок, жінка пильно стежила, щоб весь вантаж було перенесено в її хатинку.

Першим до Ельзи прийшов стрункий лікар Ніорт. Він зручно вмостився на стільці, сплетеному з папірусу вмілими руками негрів. Відсунувши вбік журнали, довгі урядові циркуляри, лікар