Читати книгу - "Чорне озеро кохання"

— То була зовсім не дівчинка! — не витримав Олексій. — То справжня відьма! Справжня, без лапок!

— Тобто ви зізнаєтеся в замаху на життя людини? — поспішив уточнити Луцик.

— Слухайте, — втомлено мовив Трач. — Я зараз вам усе розповім. Сподіваюся, ви зрозумієте… Утім, мені вже майже байдуже. Сил у мене більше немає…

Олексій почав розповідати. Працівники карного розшуку уважно його слухали, фіксуючи все, сказане підприємцем. Проте що далі, то більш неймовірною видавалася Трачева історія…

В офісі фірми Олексія Трача у вечірній час, крім нього і молодої вдови Оксани, нікого не було.

— Не думав, що ми говоритимемо про серйозні речі всього за якихось десять днів по смерті Андрія, — Олексій ледь стримував хвилювання. — Хто б міг уявити, що він так… несподівано піде з життя… Це страшно, це в голові не вкладається. Тепер я розумію слово «втрата» — для друзів, для вас, його дружини, для науки, для фірми, зрештою…

— Так, ти маєш рацію, Олексію… Ми ж спілкуємося на «ти», якщо я не помиляюся? — Оксана прискіпливо дивилася у вічі Трачеві.

— Звісно… — погодився той, хоча і не міг з упевненістю сказати, чи пам’ятає, як саме він звертався до цієї надзвичайно вродливої, якоїсь неземної у своїй красі дівчинки. Так, саме дівчинки, бо більше п’ятнадцяти-шістнадцяти років їй би ніхто не дав…

— Я не прийшла б до твого кабінету, не зустрілася б із тобою так офіційно… — вела між тим Оксана. — Але те, що Андрій розповів перед такою несподіваною, раптовою смертю…

Оксана заплакала, не в змозі опанувати себе. Олексій підійшов до неї, сам надзвичайно схвильований, і простягнув дівчині кілька паперових хусточок. Оксана глянула на них і мимоволі здригнулася. Але вона швидко опанувала себе і продовжувала говорити.

— Те, що перед своїм… своїм… кінцем сказав мені Андрій, — Оксана намагалася говорити твердо, — видалося мені надзвичайно важливим для його і твоєї роботи, для вашої фірми. Власне, по суті, то був заповіт мого чоловіка…

— І що ж сказав Андрій? — Олексієві ця розмова давалася нелегко. Перед його очима і досі стояло неприродно бліде обличчя Андрія, яким воно запам’яталося під час похорону. — Це стосується еліксиру?

— Так, — підтвердила його здогад Оксана. — Він розповідав мені про «Амброс».

— І що ж він казав? — насторожився Трач.

— Казав, що з вашою «чудодійною» рідиною виникли великі проблеми, — криво посміхаючись, заявила Оксана.

— Вибач, давай по-порядку, — Олексієві дуже не сподобалася посмішка Оксани. — В чому ж ці проблеми полягають?

— Андрій запевняв мене в тому, що переконався: препарат «Амброс» і справді викликає оздоровлення й омолодження організму людини…

— Але… — перебив її Трач.

— Справді, є одне «але», — вела далі Оксана. — В Андрія накопичувалися докази того, що час так званого омолодження організму, його зовнішнього нестаріння досить швидко змінюється, причому раптово, на стрімку руйнацію організму і, зрештою, смерть.

— Це неправда! — вигукнув Олексій. — Андрій… Він був чудовим дослідником… Проте — химерною людиною. Він помилився. Жодного такого випадку не було! Клінічні дослідження і висновки європейських експертів…

— Можливо, поки що смертельних випадків і не було! — обірвала його Оксана. — Але незабаром будуть! І ти, чуєш — саме ти відповідатимеш за смерті людей.

— Ти брешеш! — раптом неначе щось зрозумів Олексій. — Жодних таких висновків не було і ніяких досліджень Андрій не проводив! Він би мені сказав про можливі небезпеки відразу!

— Я брешу?! — Оксана впритул підійшла до Олексія, торкаючись його своїм тілом, і наказала: — Ану, глянь мені у вічі!

Оксана пильно вдивлялася в сіро-блакитні очі Трача своїми чорними очима. Той не міг відвести погляду від її бездонних зіниць. Так тривало кілька секунд… хвилину… Нарешті Олексій безпорадно опустився на крісло біля свого столу.

— Чого, чого ти хочеш? — мляво запитав він у дівчини.

— Я хочу працювати у твоїй лабораторії замість Андрія, — твердо сказала Оксана. — Чим я буду займатися — не повинно обходити ні тебе, ні інших. Зрозумів?

— Добре, — схиливши голову, погодився Олексій. — Хай буде по-твоєму.

— Отак краще, пане бізнесмене! — Оксана презирливо дивилася на морально розчавленого чоловіка. — Навзаєм обіцяю, що нікому не скажу про можливі побічні ефекти вашого чудодійного зілля.

У відповідь Трач тільки махнув рукою: мовляв, домовилися.

Олексій не розумів, що з ним коїться: розум йому підказував зовсім інші слова й дії, а сам він робив те, чого бажала ця маленька чорнява жінка, на вигляд — підліток із антрацитово-чорними очима, безодню яких лише іноді приховував тьмяний, «олійний» полиск на їхній поверхні.

Володя, Людмила і Сашко були вкрай здивовані, коли Олексій представив їм нову співробітницю фірми «Локус», Оксану. Вона, за словами Трача, мала працювати в лабораторії за своєю, окремою темою. Безпосереднім керівником її в науково-дослідницькій роботі мав бути сам Олексій, а не Володя, який координував роботу інших. На німі запитання колег-підлеглих Олексій пояснив, що Оксана навчається в медичному університеті, і її фах, мовляв, потрібний фірмі саме зараз, після такої несподіваної смерті Андрія. І взагалі, вона надзвичайно талановита дівчина…

Оксана обрала місцем своєї роботи в лабораторії найдальшу, маленьку і незатишну кімнату, яку до неї ніхто не хотів займати. Зачинялася в ній і проводила якісь досліди, часто аж до глибокої ночі.