Читати книгу - "Списоносці"

— Завдання нелегке, — зазначив я.

— Але й не дуже важке… — переконливо заговорив Титус, насупивши густі чорні брови. — Не важке, друже, бо будь-де знайдеться людини, з якою можна вести щиру розмову. Невже ти думаєш, що у керівництві червоних і справді всі червоні?

— Не думаю, Титусе, але…

— В мене вже є відомості про те, що в штабі червоних немає згоди, — посміхнувся патер. — Тобі слід було б відвідати майора Іштвана Переді. Звичайно, не в міністерстві, а вдома. Поговори з ним про майбутнє, про його долю.

Титус докладно пояснив мені, в чому полягає моє завдання. Переді до війни був кадровим офіцером. Програвши в карти всі свої маєтки, він на зло своїм колегам перейшов до червоних. Переді відзначився у бойових операціях проти нас, після чого посів у Червоній Армії відповідальний пост. Він був довіреною особою у відділі, де готувалася таємна інформація для уряду. Як говорив Титус, ця інформація містила в собі не тільки повідомлення про наміри Антанти, але й плани червоних. Якщо ми добудемо копії цих інформацій, то зробимо велику справу для віденського контрреволюційного комітету і для армії білих, яка розташувалась на околицях Сегеда.

— Коли нам пощастить обробити Переді, ми виграємо справу, — кинув мені Титус на прощання.

Наступного дня, в неділю, я відвідав майора. З самого ранку нудно й набридливо сіяла мжичка, з-за клаптів хмар час від часу виглядало сонце. Я нерішуче поплентався до Переді, роздумуючи, з чого почати. Титус жодним словом не згадав, звідки в нього такі відомості про майора. А тим часом вони потрапили до патера від дружини Переді. А що коли Титус помилився і Переді віддасть мене до рук червоних? Я знав: вони з такими, як я, недовго панькаються. Коли піймають і довідаються про все, поставлять до стіни, і готово. Мене охопив жах. Я мимоволі засунув руку в кишеню і намацав пістолет. По всьому тілу пробіг приємний, заспокійливий холодок від сталі. Я твердо вирішив: якщо Переді не прийме моїх пропозицій і мені загрожуватиме небезпека, рішу його.

Пригадую нашу зустріч. Майор запам'ятався мені своїм кучерявим чорним волоссям і блакитними виряченими очима, білки яких були всіяні тоненькими червоними жилками. Переді більше скидався на художника, ніж на військового. Я не помітив у ньому ніяких ознак військової людини: Він прийняв мене ввічливо, але з деяким недовір'ям. Уникав мого пильного погляду. З першої ж хвилини я відчув до нього ненависть.

Справа пішла набагато легше, ніж я думав. Правда, моєму успіху у великій мірі сприяло зовнішнє політичне становище. Та і майор був не з дурних. Він розумів, що червоним жити вже недовго.

— Дивіться, пане майор, — почав я, — відкриваю вам свої карти. Ваше право — затримати мене, але знаю: ви цього не зробите…

— Що вам потрібно? — перебив він мене.

— Надаємо вам можливість врятувати своє життя, своє майбутнє, — посміхнувся я, пронизуючи його поглядом. — Майте на увазі — це остання нагода.

Далі я докладно розповів Переді про все, що ми вимагаємо від нього. Свого імені я не назвав.

— Отже, вибирайте: або й далі вас нестиме повідь і ви загинете, або повертайтесь на шлях праведний і чесний.

Переді довго думав.

— Які гарантії, що ви не провокатор? — запитав він нарешті.

Я засміявся. Справді, які ж гарантії я міг дати йому? Але було ясно — бій виграно.

— Сподіваюсь, — відповів я, — в мене не такий вигляд, як у будь-кого з тієї наволочі? Окрім слова джентльмена, в мене зараз немає інших гарантій.

До кімнати ввійшла дружина Переді, вродлива білява жінка років тридцяти. Її струнку постать щільно облягало плаття. Личко було свіже і ясне. Вона ледве кивнула нам головою, і на її золотій короні засяяли промені сонця. Кинувши на мене пильний погляд, вона сіла поруч з чоловіком. Переді не попросив її залишити нас. Я зробив висновок, що від неї він нічого не приховує. Я дивився на мрійливі очі, пишні груди, струнку талію Анни-Марії і не міг одвести погляду.

Анна-Марія. Яке гарне ім'я. Коли Переді вимовив його, кімната наповнилася якимись дивними звуками. Досі я ніколи не бачив цієї жінки, ніколи не чув про неї, але здавалося, ніби ми давно знайомі.

— Іштване, ти повинен прийняти пропозицію, — раптом сказала вона.

Я здивовано глянув на жінку. Переді теж мовчки підвів голову.

— Я все чула, — промовила Анна-Марія. — Мій чоловік зробить усе, що від нього вимагатимуть, — глянувши на мене, зауважила вона. — Дякуємо вам за відвідини.

Інформації справді були цікаві. Ми надіслали у Відень і Сегед цінні матеріали. Переді попросив не зустрічатися з ним і підтримувати зв'язок з Анною-Марією. Я з задоволенням погодився.

Крім нас, на білих працювали й інші. Контрреволюції дуже допомагало те, що між комуністами та соціал-демократами, навіть після їх об'єднання, не припинялися чвари. З повідомлень ми дізналися, що частина соціал-демократів стояла за переговори з білими.

Перед червневим повстанням мені конче треба було зустрітися з Переді. Його не було вдома. Анна-Марія сказала, що Іштван поїхав в Сольнок. Я неохоче почав відкланюватися, але Анна-Марія зупинила мене.

— Я хотіла б поговорити з вами…

Незважаючи на своє захоплення Анною-Марією, я уникав зустрічей з нею, які могли спрямувати наше знайомство на недозволений шлях. Я вважав, що час для роману зовсім непідходящий. Адже пристрасне кохання, паростки якого вже почали проростати в моїй душі, могло винести на поверхню тисячі всіляких турбот, а це зв'язало б у такий відповідальний час мою ініціативу. Май на увазі, що ми жили напередодні повстання проти червоних і все віддавали для здійснення цієї мети. Але в моїй душі горіло полум'я помсти. Я хотів відплатити Магді за зраду і зневагу. Певно, ти скажеш, що я просто базікаю, бо раніше писав про її велику увагу і піклування, якими вона