Читати книгу - "Поетичні твори, Федькович Юрій"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
За нас обох не забула,
Та хотіла нас панами
Постановити. Та, п’яна,-
Нас що мала у покої
Посадити - а вна свої
Баранчики під ножиці,
Ще й німецькі небожиці,
І всадила! - Оттаке-то
Наробила доля тота!
А хто винен?..
Старий жовняр
Світить місяць серед неба,
Сяють ясні зорі;
Стоїть скеля серед моря,
А на скелі д горі
Стоїть стойку старий жовняр.
Схиливсь на рушницю:
«Місяченьку, місяченьку
Світлий, круглолиций!
Ти у бога проживаєш,
З морем розмовляєш,
Ти з ясними зіроньками
Землю оглядаєш,-
Чи не бачив мої літа -
Рожевії квіти,
Личко моє мальоване,
Кучерики виті?
Може, вони в чистім полі
Стали десь обозом,
А може, вни квіточками
Цвітуть при дорозі -
При цісарській дороженьці?
Місяченьку-князю!
Чом не прийдуть чорнобриві,
Чом не привітають
Хоть годиночку увечір,
Хоть одну мінутку?..
Місяченьку, місяченьку,
Друже мій, голубку,-
Чом лишили сиротою
Мене на сім світі?..
Місяченьку, місяченьку!
Літа мої, квіти!»
Виймив хустку, повтирався,
Подивився д горі;
Виймив дзеркальце, поглянув -
Тарах! ним у море.
А сам за ним!.. Хвиля ревла,-
Хвиля заніміла;
Місяць утік поза хмару,
А зорі зомліли.
До Дмитра Лелика (Цугфіра)
Не в гарячій Італії,
В душних казематах,
А у своїй рідній хаті
Зійшлися ми ся, брате.
Да що з того, товаришу,
Коли наша доля,
Та ружева наша доля,
За голубим морем
Лишилася: не здужала
Білими ногами
За бригадов шкандибати -
Може, вже й пропала!
Може, вже ї не побачиш,
Друже мій єдиний?
Вернули би пошукати,
Та вже нема сили
Мірять царські дорожечки!
Та й чи ж знати, брате,
Де за нею повертати,
Де їй пошукати?
Може, вона з неділеньков
Купається в морі?
Може, вона з Маланками
По тих шкляних горах
Швицарійських гойдається?
І там добрі люди.
Пішли би й ми, пане-брате,-
Боля чогось груди…
А в вишнику поуз хати
Дівчата глаголять.
Подивімся, пане-брате,
Чи не наша доля
Стоїть отам, заквітчана,
Сині оченята?
Пане моя, Ладо моя,
Урочисте свято!..
А я думав, моя зоре,
Що ти десь за морем
Пишаєшся,- а ти собі
В панянськім суборі
Красуєшся, любуєшся,
Знай - в образі свято!..
Ходімо ї привітати,
Товаришу-брате!
До Данила Млаки 41
І ті зорі так сіяють,
Як давно сіяли,
І ті гори голубіють,
Як колись бувало;
І ті люди не змінялись -
Однакі і досі,
Лиш я, батьку, не однакий…
Боже добрий, боже!
Лиш я оден не однакий,
Чахну та марнію!..
Літа свої в Італії
На швару посіяв,
Волю свою з торністрою
Дав до магазину,
А сам вернув в Буковину
Тесать домовину.
От що, батьку, і осталось
Мені на сім світі!
А я гадав в своїй хаті
Ще помолодіти!
Не довелось, не судилось…
Що ж робити мушу?
Треба оддать бідну душу,
Позичану душу,
А самому пошукати
Під землею долі.
Да це, мабіть, так і ліпше,
Хоть і серце болить.
Да ні про світ, ні про люди,
Ні свою оселю,
А про мою Буковину,
Щасливу, веселу,
Що гадав їй звеличати,
Славою опіти
І до людей пригорнути
Добрі єї діти.
Не довелось, батьку, орле,-
Не моя це доля;
Не я єї вінець вшию,-
Така божа воля!
А ти, батьку, його вшиєш -
Серденько віщує.
Нові часи, нову силу
Душа моя чує,
Як згадаю, що лишаю,
Да не сиротою.
Буковино, ненько моя,
Раю мій, покою!
Не сиротов останеш ти
В широкому світі,
Бо є в тебе гарні сини,
Дужі, добрі діти,
Що гарно ся постарають
Про гарну ти долю,
І люди ся не насміють
За господню волю.
Не насміють, не осудять,
Пальцем не покажуть.-
Наша слава, права слава
Вовік не поляже!
От що, батьку, орле сизий,
Думаю, гадаю,
Да на тебе, як на бога,
Пою, уповаю.
Світи, батьку, світи світло,
Бо я вже не вспію!
Світи правду, світи віру,
Любов і надію
По тій нашій Буковині -
Най люди побачать.
Нам не треба німецьких див,
Ні фумів козачих,-
Світла, світла, батьку, треба! -
От за що я гину.
Засвіти го, розішли го
По всій Буковині,
Най, як сонце, запалає,
Народ наш освітить!
А я тебе благословлю,
Батьку, з цего світа,
І з того му благословить,-
І вимолю сили
Твоїй душі, чистій, добрій,
Щоб краю добила
І сповнила України
Великі завіти!
Амінь, амінь, душе моя,
Вовіки і віки!
Гуляли
Гуляли. Гуслі розривались,
Гули цимбали, бас ревів,
Як вихор, легіні літали,
Кружок дівчат, як мак, лелів.
Й мене тягли вни до гуляння…
- Не піду, братчики, я з вами!
Бо у кутку на цвинтарі -
Ох, братчики милі! -
Стоя свіжі, непорослі
Дві чорні могилі.
А там попи поховали
В неділеньку вранці
Тихесенько, без гомону
В одну - новобранця,
А у другу - ту дівчину
З чорними очима…
Ви знали її? - Хатиночка
В гаю при долині…
Обійко їх і ховали
Черці, як
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поетичні твори, Федькович Юрій», після закриття браузера.