Читати книгу - "Чоловік на годину, або Ненавиджу 8 Березня!, Ялинка Ясь"

Подружки, пам’ятаю, сміялися, коли хлопець знову опинявся десь поряд і починав свої фокуси. Бувало, коробку цукерок імпортних притягне, або пепсі-колу. Я відмовлялася, а він засмучувався. Це було так давно, я зовсім забула. Невже, він?

Зайшла до кімнати, тихо вийняла шкільний альбом, де знайшла фото з виступу, коли ми з його класом співали у хорі. Ось я, стою в першому ряду через низький зріст, а ось він, за кілька кроків сидить за піаніно. Погано видно, треба ще якесь фото пошукати…

Гортаю альбом і знаходжу! Фото, зроблене в парку біля школи. Ми з дівчатами сидимо на лавці,  Стасік стоїть поряд. Пухкі щічки, стирчаче у всі боки волосся. Та ні, не він!

Підкралася до сплячого незнайомця і придивилася, вишукуючи знайомі риси. Не схожий. Зовсім. Але ж і я відрізняюся від тієї дівчинки, з двома кісками, у синій спідниці та білих гольфах…

Може, колір волосся такий самий… Можливо, брови схожі. Соромно зізнатися, ні у Стасіка, ні у вчорашнього коханця колір очей я не розглядала. Гаразд, перевіримо, коли прокинеться!

З альбомом пішла на кухню, зварила собі каву і почала його гортати, чекаючи, коли запрацює ЖЕК, щоб викликати сантехніка.

Знайшла ще кілька фото зі Стасіком і поринула у минуле. Він був присутній у більшості дитячих спогадів, навіть дивно, чому я зразу не згадала, коли чоловік назвав своє ім'я. От якби він назвався Стасіком…

Стасік був скрізь! На дні народженні подруги, коли ми вперше таємно скуштували пиво. На новорічному святі в школі, коли нас з ним хтось замкнув у класі. Він тоді, дико соромлячись, запропонував мені зустрічатися. А я дуже розсердилася і сказала, що не зустрічаюся з малолітками. Мені тоді скільки було? П'ятнадцять? А йому? Десь дванадцять-тринадцять? Сміх!

Стасік страшено образився і до кінця навчального року навіть не підходив до мене.

А першого вересня, після літніх канікул, з'явився на лінійці геть іншим. Круглі щічки зникли, хлопець витягнувся і став вищим за мене. Хоча, він завжди був вищим, а я як була в школі мілкотою, так і залишилась.

Образу Стасік зберігав довго, переслідувати мене перестав. А я, чесно кажучи, й не помітила. З того часу ми практично не бачилися. До одного моменту, який я навмисне намагалась забути. І справді забула. Згадала щойно…

Випускний клас, весна, 1 травня. Ми з фізруком та воєнруком пішли в похід із наметами у заміський лісок. З нами напросилися кілька хлопців з інших класів, серед яких був і Стасік.

Того вечора мені було не до Стасіка. Я зустрічалася з хлопцем із паралелі, тож літала у хмарах, мріючи про нього. Гарний, зеленоокий блондин, спортсмен, раптом почав залицятися і у похід пішов тільки заради мене.

До цього ми з Русланом гуляли пару разів за ручку, та обмінялися поцілунками в щоку, тому що мама у мене строга, вечорами гуляти не відпускала, змушуючи готуватися до іспитів. А тут такий шанс побути вдвох.

Як стемніло, ми довго сиділи біля вогнища, пекли картоплю та яблука, хлопці грали на гітарі, дівчата підспівували. Я співати не вміла, сиділа віддалік і спостерігала за об'єктом своїх мрій. А коли побачила, що мене за цим застукав ніхто інший, як Стасік, спалахнула, випадково зустрівшись очима. Він теж сидів віддалік від усіх і дивився на мене. Аж недобре стало від його погляду!

Коротше, довго я чекала біля вогнища, коли мій хлопець зволить підійти і запросити мене на прогулянку. Але його, мабуть, занадто захопив власний спів. Зітхнула і розчаровано побрела до намету. Та була єдиною, хто наважився піти спати тієї ночі. Усі планували досидіти до ранку.

Зняла джинси та вітрівку, залишившись у трусиках і футболці та залізла у спальник. Коли вже засинала під нічний спів птахів і тріск багаття, почула, як хтось проліз у намет. Я зраділа, вирішивши, що це Руслан.

-Хто це? - покликала пошепки і почала нишпорити в пошуках ліхтарика. На мою руку лягла чужа гаряча рука, зупиняючи. Хлопець швидко витягнувся поряд зі спальником, а я не ризикнула вилізти, пам'ятаючи, що під ним в одних лише трусиках.

В непроглядній темряві не можна було нічого розглянути. Але й не треба було! У тому була своя чарівність: ліс, ніч, музика, запах багаття та коханий хлопець гладить мене по обличчю. Ми мовчимо, слова не потрібні…

Його пальці заплуталися у моєму волоссі і я стягнула резинки з кіс. Хлопець одразу розплів їх і почав перебирати, гладити. Я заплющила очі і посміхалася в темряву, почуваючи себе найщасливішою в світі.

Хлопець присунувся ближче, запустив п'ятірню глибше у волосся, повернув мою голову до себе і, раптом, поцілував.

Мій перший поцілунок... Мабуть, він був невмілим, але в той момент здався дуже хвилюючим. Губи хлопця притиснулися до моїх і якийсь час не рухалися. Потім він зітхнув і відкрив рота, захопивши мої губи. Обережно скуштував нижню губу, потім верхню.