Читати книгу - "Останнє полювання"

— А полювання?

— Полювання… — замріяно повторила Лоретта. — Ось до чого вони мали ідеальний, абсолютний, безсумнівний хист. Обоє однаково. Дай їм рушницю і випусти в ліс — і вони розберуться. Виняткові стрільці, ліс відчували зсередини. Щонеділі влаштовували в лісі при замку справжню бійню.

Івана спробувала уявити Пряничка і його молодшу, але на голову вищу сестру, спроможних, очевидно, забити будь-яку тварину за кількасот метрів. Вона трохи поспішно зробила висновок, що таким чином дітлахи зганяли свою злість, але Лоретта це передбачила:

— Усі говорили, що так вони позбавляються самотності, нещастя, але це неправда. Вони йшли на полювання з усмішкою на вустах, із легким серцем. Вони вбивали з дуже здоровим ставленням, без задніх думок. Зовсім не те, що їм прищепили внаслідок такого виховання…

— Якими видами полювання вони займалися?

— Усіма потроху.

— А піршем?

— Ні, піршем — ні. Надто юні, надто нетерплячі.

— У ті часи не ставалося ніякого нещасного випадку? Вони ніколи нікого не ранили?

— Точно ні. У Німеччині з правилами безпеки не жартують. Тим більше в Ґаєрсберґів. До того ж, як я вже сказала, брат і сестра були винятковими стрільцями. І це в дванадцять років.

Лоретта нарешті облишила своє приладдя для тертя. Очищена, вкрита струменями води, вона сиділа, розвалившись, на краю лавки, витягнувши прямі ноги поперед себе, ніби дві непотрібні жердини, і розслаблялася — її синющі очі втупилися в порожнечу, або радше в глибини спогадів.

— Вас послухати, — пішла на провокацію Івана, — то здається, ніби вони були не такі вже й нещасні.

— Напевно, я неправильно висловилась. Вони були дуже нещасні. Позбавлені всього, вони росли, ніби сироти.

— В емоційному плані — можливо, але матеріально…

— Ви не розумієте. Батько ростив їх у крайній бідності. Він платив за їхнє навчання, одяг, їжу — і все. Навіть підлітками вони не мали ніяких кишенькових грошей. Улітку мусили полоти бур’яни в парку, щоб заробити кілька пфенігів. Узимку розчищали сніг на терасах замку.

Івана й гадки не мала, що таке пфеніг. Напевно, стара валюта, що ходила до євро.

Лоретта заглибилася в тему кишенькових грошей:

— Пізніше на літніх канікулах їм доводилося працювати на підприємствах групи VG. Не в офісах, а на заводах. Тижнями псували собі зір над мікросхемами електронних компонентів, дихали сплавами олова й свинцю, що киплять на кінчику паяльника… Вони отримували мізерну платню, а батько торочив їм: «Ви — стажери. Ви не приносите гроші, це ми на вас їх витрачаємо».

Івані було важко жаліти маленьких Ґаєрсберґів. Так, вони виросли, позбавлені батьківської любові та будь-яких кишенькових грошей, але з золотим дном у кінці тунелю та гвинтівкою в руці.

— Ви щойно сказали, що Фердинанд жорстко поводився з Юрґеном, бо той був спадкоємцем, а з Лаурою — тому, що вона жінка. Але врешті-решт вони обоє успадкували імперію VG, хіба ні?

— Ні. Рішення Фердинанда було чітким: керувати групою мав лише Юрґен.

— Він був більш тямущим за сестру?

— Радше навпаки. Він був чоловіком, от і все. Але Юрґен не кинув сестричку. Насправді в нього не було вибору. Без неї він ніколи не зміг би керувати компанією. Кажу ж, вони були одним цілим. А вдвох вони були повноцінними господарями землі Баден. Ніхто і ніщо не могло їх зупинити.

Івана глянула на годинник, але на руці його не було. Її попросили зняти його, перш ніж заходити до купалень. Котра година? Івана почувалася як ніколи повною води й пари, ніби мокра губка.

Вона спробувала зібратися з думками й піти в іншому напрямку:

— А упродовж останніх років ви щось про них чули?

— Тут усі постійно чують щось про Ґаєрсберґів.

— І що, наприклад, про них казали?

Лоретта випросталася на лавці й пригладила волосся назад: її гладенький лоб давав прикурити всім ботоксам світу. Ні зморщечки, ні найменшої плямки: час відшліфував цей лоб, як вода — зруб криниці.

— Багато говорили про смаки малого Юрґена.

— Про його захоплення садо-мазо?

— Про це ходило багато чуток. Він не ховався, а ви знаєте, як люди люблять помічати зло в інших, щоб не бути самотніми грішниками…

Для Івани ця пристрасть була деревом, що приховує ліс. Якщо в Пряничка й були секрети, він старанно ховав їх за цим збоченням, занадто офіційним і тому цілком безпечним.

— Ходили й інші кумедні чутки… — повела далі Лоретта, ніби відчула, що має видати своїй співрозмовниці ще кілька цікавинок. — Казали, наприклад, що Юрґен і Лаура міняються коханцями…

Помітивши вираз обличчя Івани, Лоретта всміхнулася.

— Ви не знали? Юрґен був бісексуалом. Ще один факт, який не вписується в династію VG. Але йому все пробачали — завдяки щорічним підсумкам. Не музика пом’якшує серця, а гроші.

— Лаура також бісексуалка?

— Ні, не думаю.

— А ви самі вірите в ці історії про коханців?

— Юрґен і Лаура ділили все з самого дитинства. Чому б тепер їм не ділитися партнерами?

— Вони не хотіли заснувати сім’ю, полетіти з родинного гніздечка?

— Як на мене, вони досі жили моментом, а головне, у захваті від нового становища. У тому віці, коли інші юні дипломовані спеціалісти ксерять папірці, вони вже керували однією з найбільших компаній Баден-Вюртемберґу.

Лаура і Юрґен ділилися грошима, владою, сексом… Можливо, цього було недостатньо. Івана уявляла собі щось іще інтимніше, гарячіше, ризикованіше.

— Вони досі полювали разом?

— Ні. Час їхніх самотніх вилазок сплив. Вони мусили організовувати полювання з собаками у Франції, облави на власних землях і запрошувати цілу купу родичів. Як на мене, усе це їм було смертельно нудно.

Івана приберегла головне запитання на кінець:

— На вашу думку, хто міг убити Юрґена?

— А звідки мені знати? Я не знаю, чи були в Юрґена вороги, але група VG має загрозливих суперників. Ця смерть для них, мабуть, — справжня удача. До речі, з цього погляду це лише пів справи.

— Що ви маєте на увазі?

— Убивця, хай який у нього мотив, мусить тепер убити й Лауру. Якщо він прибрав Юрґена, то явно бажає позбутися і його сестри.

Івана подумала про чорного собаку, що зачаївся в траві. Чи справді пса нацькували на графиню? Чи справді вона мала прийняти смерть від зубів цієї жахливої тварини?

Провокація на прощання:

— А це не могла зробити