Читати книгу - "Не в красі щастя, Ангеліна Кріхелі"

Залишившись наодинці з Голдом, Аліна задумливо дивилася за Романом. Пес підійшов ближче, ткнувся вологим носом їй у ногу, нагадуючи про себе.

Дівчина нахилилася і спритно заклацнула карабін, з'єднуючи нашийник із повідцем. Їй не давала спокою ця історія із вбивством. Навіть не маючи великого досвіду, вона розуміла, що все це занадто дивно.

Доказ по торішній справі раптом виявляється там, де вона вигулює собаку. Підставляє того, хто давно поза грою. А жертва пережила все те, через що могла пройти й Аліна, якби не втекла. Звідки стільки збігів? Чи взаємозв'язок подій тільки здається?

Від цього ставало нудно на душі і тривожно. А ще треба було придумати переконливу і чесну при цьому відповідь на питання, що надійшло від шефа.

Здригнувшись, ніби від холоду, вона нижче на очі насунула свою бейсболку і попрямувала до будинку. Голд слухняно побіг поруч, час від часу намагаючись зазирнути в очі. Наче розумів стан господині і співпереживав.

Вдома чекав порожній холодильник, що вніс корективи у плани на вихідні.

Аліна сіла за кухонний стіл і почала складати список покупок, сподіваючись заспокоїтися цим. Не допомогло. Дівчина так різко відсунула його від себе, що той проїхав по столу до краю і несподівано виявив схований між сторінками клаптик старої фотографії.

Вона зацікавлено потяглася до блокнота, намагаючись згадати, яке фото туди вкладала і коли. Нотатник був старим. Їй не часто доводилося робити записи раніше. Так що могло це бути будь-коли.

Акуратно потягла за краєчок, вивільняючи знахідку.

Зі знімка на неї дивилися бабуся та дідусь. Вона молода, вродлива, з товстою косою, перекинутою через плече, у формі військової медсестрички при госпіталі. Щасливі. Напевно тому, що поряд стоїть дідусь. У військовій формі, високий чоловік.

Аліна навіть задивилася на гарну та щасливу пару. Їй хотілося побудувати такі ж світлі відносини, непорушні зовнішніми обставинами.

Однак фотографію таку згадати, як не намагалася, не змогла. З цікавістю поглянула на оборот.

Поступово вицвітаючим чорнилом красивим жіночим почерком було виведено "1946 рік". Мабуть, дідусь повернувся не відразу після перемоги.

Дівчина здивовано відклала фото на стіл. Скільки разів бабуся розповідала їй, ще зовсім маленькій, яка слухала із захопленням і трепетом, про всі складнощі пройденої ними з дідом війни. Увечері вони переглядали сімейні альбоми. Вона пам'ятала майже всі сторінки. Але не цей знімок.

Голд став на задні лапи, зацікавлено обнюхав знахідку. Аліна вже приготувалася морально до нових неймовірних дивацтв. Але він тільки підібрався, щоб акуратно залізти їй на коліна, вмостився, поклав морду на стіл і жалібно заскулив.

Тільки тоді дівчина, ще раз уважно подивившись на фото, виявила там німецьку вівчарку.

Дід казав, що привіз її як трофейну. Сім'я довго пирхала незадоволено. А він відмахувався.

Переконував, що німецькі вівчарки "дуже розумні", і господаря можуть міняти за потреби. Тому і цінуються при вахтовій роботі військовій, коли в рейд щоразу з новою людиною йти тварині. Але з ким залишилися назовсім, до того прикипають серцем, вірні.

- До того вони розумні! - захоплювався дідусь. - Якби мені народитися заново, то я б там, у канцелярії, запросив собакою бути! - говорив він, витягуючи цінні для нього знімки коханого собаки.

Вона ще довго з ними прожила, але Аліна, звісно, її не застала. А інших собак у будинок приводити заборонялося – на згадку про неї. Можливо, саме тому зараз дівчина піддалася на вмовляння, поповнюючи дитинство.

Бабуся, що таємно молилася Богу, зазвичай у відповідь на такі міркування не боляче, але відчутно стукала коханого по плечу і веліла не казати дурниць.

Аліна, тоді буда маленькою дівчинкою, дзвінко і заразливо сміялася, купалася в атмосфері щирого кохання і турботи, і вся увага тут же перемикалася на вже тоді гарненьке маля.

Голд повернув до неї мордочку і пильно глянув у вічі.

Вона здригнулася від думки, що прийшла в голову. Сказати кому, так не просто не повірять, а ще й у психлікарню запроторять.

- Ну, діду, зізнавайся... - хрипло та пошепки попросила Аліна, самій собі не вірячи і не відводячи погляду від собаки.

- Ну, Алько, молодець ти! - хмикнув задоволений дідів голос десь у її голові. - Швидко мене вирахувала!

Алькою її тільки дідусь називав. І тільки в нього в цьому зменшенні звучала не поблажливість, а ніжність та любов.

Не в силах відірвати погляд від очей Голда, Аліна здригнулася. Голденберг! Прізвище дідуся – Голденберг!

Аліна моргнула і сповзла з табурету на підлогу, втрачаючи свідомість.

До магазину того дня вона так і не дісталася, холодильник залишився порожнім до неділі. На тлі подій взагалі їсти розхотілося. А для Голда їжа куплена на місяць наперед. Щоправда, тепер зовсім не зрозуміло, чи підходить йому їжа для собак.

Аліна вражено дивилася зі свого лежачого становища на стривожену мордочка, схилену над нею.

- Хороша собачка... - чомусь злякано пробурмотіла Аліна, приходячи до тями після непритомності.