Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

Варто було, напевно, сказати, що 'поки' в їхньому випадку — категорія, яка прагне до вічності, але Настя прикусила язика. Грубіянити Пампушку нема за що. Зрештою, він дійсно врятував її від звільнення, насправді поручився перед Імагіним, узяв на себе відповідальність і виявив довіру, яку вона не може зрадити.

— А як ти ставишся до того, щоб повечеряти?

Вона ставилася до цього вкрай негативно. Пам’ятаючи негативний досвід відносин із Петром, ставилася негативно, дивлячись на Євгена й бачачи, що читається в його очах, ставилася негативно, не чуючи в собі навіть натяку на можливість відповідного бажання, якщо вже про почуття говорити сенсу немає, теж ставилася негативно, а відповіла… позитивно.

— Добре.

І все через чортового шефа над усіма шефами.

Якби не з’явися він тоді в клубі, вона не ходила б у боржниках Пампушка та могла б спокійно продовжувати його проганяти.Тепер не може.

— Ось і чудово, твій номер у мене є, завтра чекай дзвінка, — Пампушок підморгнув, повертаючись до своїх справ.

Відмінно. Якщо раніше вона просто танцювала в нічному клубі, чого соромилася, тепер ще й вечеряти піде із шефом, у якості подяки за те, що не звільнив. Власне життя все більше нагадувало дешевий і вульгарний сценарій, за яким грати не хотілося. Залишилося тільки переспати… на знак вдячності за порятунок перед Імагіним, а потім бути з тріском викинутою.

Аби не допустити думок про подібне, Настя з небувалим ентузіазмом і люттю зайнялася власною підготовкою до виступу. Зрештою, сьогодні в неї важливий день — Імагін явно має на неї зуб, і цієї ночі вона зобов’язана зробити так, щоб чоловікові з важким поглядом ні до чого було причепитися. Не заради Євгена, який поручився власним вагомим чесним словом, а заради себе самої. Веселові не здаються! Веселові не знічуються і не пасуть задніх. Якщо Веселовим кидають виклик, вони його приймають, а потім із гідністю борються. Можливо, не завжди перемагають, але ніколи не тікають, підібгавши хвіст.

На повіки лягли небувало хижі стрілки, стягнуте раніше в тугу косу волосся розсипалися по голих плечах.

***

Всю суботу Гліб провів у передчутті. Займався справами, раз у раз поглядаючи на годинник, відривався від розмов, спрямовуючи погляд у вікно, періодично зависав, продовжуючи ковзати по рядках документів, але, за фактом, не вловлюючи сенсу написаного. Що передчував? Хто знає. Просто варто було пробити восьмій, погнав додому — переодягатися, а потім у Метелик — інспектувати.

— Ось те, що просили, Глібе Юрійовичу, — Пампушок підійшов до столика, за яким, як і минулої суботи, сидів Імагін, простягнув склянку з водою. Усмішка натхненного до крайності Євгена згасла, варто було Глібу взяти з його рук склянку, просто кивнувши. Ні тобі подяки за неймовірну щедрість — сам! побіг за водою, ні тобі схвалення, що вона правильної консистенції та температури. Нічого.

Пару хвилин тому почалася нічна програма, а народ уже був відверто задоволений, Пампушок практично світився, вважаючи, що задоволений натовп — лише його заслуга й перемога, а ще його перемога в тому: що сьогодні обійдеться без ексцесів із гоу-гоу, що охорона на вході вкрай делікатно лютує, перевіряючи усіх і кожного, що в ролі важливих ремонтних робіт, у комірчині був повішений цілий шар-плафон. На його думку, він відмінно впорався з вказівками Імагіна, не вистачало тільки його підтвердження цього незаперечного факту.

А підтвердження все не було. Гліб дивився на сцену, час від часу підносячи склянку до губ.

— Може, підемо в кабінет, там обговоримо справи? — Пампушок зробив чергову спробу привернути до себе увагу Імагіна, яка виявилася передбачувано провальною.

— Підемо, коли я скажу, — Гліб кинув на Євгена швидкий погляд, а потім знову спрямував його на сцену.

Останній трек, ні, ось цей останній, хоча ні, ще один… Народ тим, що відбувається, звичайно, задоволений. Але проблема в тому, що народу завжди мало, і саме тому з хвилини на хвилину на сцену мають випурхнути метелики. Зробити це швидко й органічно, поки потенційним клієнтам на барі не набридла одноманітність. Відгримів останній акорд, секундна затримка і…

Нарешті зал заповнила куди більш ритмічна музика, метелики зайняли свої місця…

***

Настя зовсім не здивувалася, практично відразу ж піймавши на собі погляд чоловіка, який сидів за тим же столиком, що й тиждень тому. Звичайно, він прийшов. Звичайно, вирячився тепер. Звичайно, їй не ввижається, і темрява не заважає розгледіти, як губи тремтять у подобі усмішки.

Вона й гадки не мала, що твориться в голові чоловіка, але її чомусь практично розпирало від гніву, а ще від бажання довести, що він помилявся, вимагаючи її звільнити.

Настя була впевнена у своїх силах як ніколи. Справа не в тому, що вона не має права підвести Пампушка, не в тому, що сьогодні в неї ніби як перевірка боєм, не в тому, що якщо вона схибить ще й сьогодні, її викинуть, попередньо конфіскувавши ажурні крила. Ні. Настя просто подумки оголосила війну чоловікові, який пропалює в ній дірки, і цю війну вона збиралася перемогти. Вона знає, як потрібно танцювати, щоб у горлі пересохло. Будь-яка жінка знає. І зараз перемогою для неї стала б саме така реакція Імагіна. Нехай усвідомлює, що дивиться й не може відірватися, що хоче… як будь-який недозрілий й не особливо недозрілий, який витанцьовує на паркеті.