Читати книгу - "Час кохати, Ерін Кас "

Відповідаю Мирону і вже збираюся вимкнути звуки, як гаджет знову озивається повідомленням. Ох… у грудях все перевертається. Несмілива надія наповнює душу. Пальці тремтять, коли тисну на повідомлення.

О. М: Чому не спиш о такій порі?

Дивлюся на повідомлення і усміхаюсь, як дурепа.

Я: Була на святкуванні дня народження. А ви?

О. М: Працював. Як добралась учора?  

Я: Нормально. А як же вихідні?

О. М: Наразі тільки мрію.

Я: Готуєте нові самостійні роботи?

Розумію, що запитую про якусь дурню, але нічого нормального на думку не спадає.

О.М: Сашо, я не самотній. Усе заплутано і я не збираюся пояснювати, але це ще одна причина зупинитись.

Я зависла. Просто дивлюсь на літери, відчуваючи, як руйнується надія.

Я: Я, начебто, теж не сама. Не знаю, що мною керувало учора. Такого більше не буде.

Сумно… Але приємно, що він говорить про усе прямо.

О.М: На пару прийдеш?

Я: Так.

О. М: Добраніч, Сашо.

Я: Добраніч, Олександре Михайловичу.

Блокую телефон, гучно зітхаючи. Ось і все. Усе обговорили. Розбита надія валяється на підлозі, сором відпустив, але настрій погіршився ще більше. Однак я з усім згодна. І хоч мені зараз гірко, віддалено я відчуваю полегшення. Люблю, коли говорять правду. Краще боляче зараз, ніж нестерпно колись…

Та мені ніхто не заборонить мріяти. Це все, що люди мають, щоб рятуватися від самотності. Тому вкриваюся ковдрою, обіймаю себе за плечі, уявляючи, що це він міцно притискає мене до своїх грудей і нікому не дасть образити.