Читати книгу - "Хаврор для короля Зберегти твоє життя, Лада Астра"

   Як я і думала, Лана домовилася про зустріч із спільником в модному столичному ательє, куди вона відпросилася з умовою супроводу для пошуку підходящого на бал вбрання. Про це по сонару повідомив Рейнар і сказав бути готовою з самого ранку. А ще мені принесли запис голосу моєї нової жертви перевтілення. Тож я ще й порепетирувала перед сном потрібну вимову. 

     Цікаво, чому Рейнар сам не прийшов а кимось передав? Певно втомився після побачення з Елоїзою, або і досі на щось дується.  От і добре що не прийшов. Мені теж не дуже вже й подобалися ті поцілуночки  на ніч. Хай тепер свою Елоїзу заціловує. Фу.

  Я роздратовано вкрилася з головою ковдрою і заборонила собі думати до ранку про нього. Буду драконів рахувати поки не засну. 

– Залізний дракон раз, залізний дракон два… політ на залізному драконі… поцілунок…. От трясця!

    Зранку за мною прийшов мій старий знайомий, маг Дейв. Я прокрутилася всю ніч майже без нормального сну (щоб я ще хоч раз вирішила драконів рахувати) і тому на мої звичні жарти над ним в мене не було ніяких сил. Тож він мовчки переніс мене в якусь підсобку з тканинами, а там вже чекали два маги і молодий, широкоплечий  вігор без свідомості і вже майже без одягу. Чудесно. 

 – Зникніть на двадцять хвилин, – дала команду я магам.

     Молодик був доволі симпатичний і що мене безмежно тішило, без зайвої порослі на обличчі. Що що, а це не дуже приємне задоволення ростити цю колючку на собі. І як тільки чоловіки це виносять? А от проблема все таки була. Він був вдвічі більший ніж я, а подовжувати та нарощувати кістки і м'язи діло кропітке і хоч вже давно безболісне для мене та все ж займає як і раніше багато часу. Я спішила як могла, але в двадцять хвилин не вклалася. Довелося просити в магів ще про десять. Добре хоч тканини повсюду валялись та я змогла прикрити ще не зовсім до кінця сформоване тіло. 

     Та через півгодини я все таки була точною копією вігора  Вільгельма, за виключенням одного маленького, а може і не маленького нюанса між ногами. Таке я собі добровільно точно не сформую. Голос  вже відрепетирувала, одяг натягнула і маги перенесли мене в складське приміщення трохи більшого розміру. Там я, тобто Вільгельм, за домовленістю повинен чекати Лану. І я сумлінно чекала, поки ледве не заснула ( хай їм грець, тим драконам на ніч) та тихий шорох мене привів до тями і я швиденько витягнула з карману маленьку пляшечку, що вручили мені маги.

    Виявляється “вишневий цвіт” це підпільна назва Омірону – яду, який неможливо виявити, ані магічно, ані фізично. А маги замінили його на звичайний Вірілій – дуже токсична штука для знешкодження справжніх драконів, сліди від якої можна вивести, але якщо тільки знати про них. Лана не знає, тож сліди будуть триматися щонайменше три дні. 

  В приміщення, оглядаючись назад, прокралася почервоніла Лана.

– Вігесса, я тут, – погукала я її голосом молодика.

– Віль! Нарешті – пискнула та і кинулася мені в обійми та з такою силою, що ми з нею ледве не завалилися на купи тканини.

– Вігесса, я приніс те що ви просили, – шоковано промовила я, намагаючись відліпити її від себе, тобто від Вільгельма. 

– Віль, облиш ці церемонії і краще поцілуй мене. В нас мало часу, а я так скучила за тобою.

   Поцілуй? Вона сказала поцілуй. Ааааа панікааа. Я мала досвід перетворення на чоловіків, але я ніколи в їх образі нікого не цілувала. Що робити? Що робити?

       Поки я думала, то Лана сама притягнула мене до себе і припала далеко не цнотливим поцілунком до губ Вільгельма. А насправді ж то я вче відчувала  хоч і губи були не мої. О Боже! Не думала, що мені доведеться в житті таке пережити. І не відштовхнеш же її, бо запідозрить щось недобре. І так, слава Богу, освітлення було погане та мало що можна було роздивитися, бо інакше Лана точно помітила б мій переляканий вигляд. А вона все ніяк не заспокоювалася. Обслинила того Вільгельма всього. 

– Ти чому таких холодний до мене, Віль? – капризно занила вона.

     Так, матінко рідна, що робити, що робити? Ага точно… Я стиснула з усієї дурі її талію і пригягнула до себе.

 – Ох, як я сумувала за тобою, Віль. А ще за ним, – ніжно промовила Лана і потягнула руку до моїх штанів. А там же нічого НЕМА!!! 

– Лана почекай… я … я теж скучив… але в нас мало часу. Тебе можуть застукати. Тримай і біжи назад. Ми скоро побачимося люба, – всунула я їй в ту руку яд. 

– Ти правий, зараз не до цього. Скоро все вирішиться, і ми з тобою будемо правити цілим королівством, от побачиш, – промовила Лана і знов полізла до мене з поцілунками.

– Коли ти хочеш це зробити? – натомість запитала я

– Скоро буде бал і приїде багато людей із Торосу, от на балу я і зроблю це. Нехай думають на своїх. Правда ж я в тебе розумна? 

– Найрозумніша, – чмокнула я її в щоку, аби хоч трохи відчепилася. – Біжи назад, бо зараз тебе вже почнуть шукати.

– Біжу, поцілуй на прощання.

        Ну за що мені це всеее?!!

  Бридко і гидко. Я продовжувала плюватися, навіть коли вже була самою собою. Це ж треба таке, щоб така невинна мишка виявилася справжньою розпустницею. Та я була за крок від провалу, якби вона дотягнулася… туди. 

   Останнім кроком в моєму сьогоднішньому завданні був дзвінок по сонару Вільгельма до Ланиного батька.