Читати книгу - "Гра престолів"

та Агго копали вогняну яму — спалити мертвого коня. Перед Дані зібрався цілий натовп. Дотракійці витріщалися на неї жорсткими чорними очима з облич, схожих на личини битої міді. Вона побачила пана Джорага Мормонта у шкіряному каптані та обладунку. На його широкому лисому лобі блищали крапельки поту. Він проштовхався крізь дотракійців та став поруч із Дані. Побачивши криваві відбитки її чобітків на ґрунті, лицар збліднув з лиця.

— Що ви наробили, дурна дівчино? — запитав він хрипким голосом.

— Я мала якось врятувати його.

— Ми могли б просто втекти, — мовив лицар. — Я б доправив вас до Асшаю, принцесо… Не треба було…

— То я справді ваша принцеса? — запитала вона його.

— Ви ж знаєте відповідь. Боги, збережіть нас обох…

— Тоді допоможіть.

Пан Джораг скривився.

— Аби ж я знав, як саме.

Голос Міррі Маз Дуур піднісся до тонкого завивання, від якого спиною Дані побігли мурашки. Деякі дотракійці почали тишком-нишком тікати, бурмочучи собі під ніс. Намет світився зсередини від вогню у жарівниці. Крізь заляпаний кров’ю піщаний шовк було видно рухливі тіні.

Там танцювала Міррі Маз Дуур, і не сама.

Дані побачила відвертий переляк на обличчях дотракійців.

— Так не можна! — загримів Котхо.

Вона не бачила, як повернувся кревноїзник. З ним були Хагго та Кохолло. Вони разом привели голомозих — євнухів, що лікували ножем, голкою та вогнем.

— Так буде, — відповіла Дані.

— Маегі, — загарчав Хагго.

А старий Кохолло… той самий Кохолло, який пов’язав своє життя з Дрого у день народження хала, який завжди був добрий до неї… він плюнув їй просто у обличчя.

— Ти помреш, маегі, — пообіцяв Котхо, — але першою має померти та, інша.

Він витяг араха і рушив до намету.

— Ні! — скрикнула вона. — Не можна!

Вона вхопила Котхо за плече, але той відштовхнув її убік. Дані впала на коліна, схрестивши руки на череві, щоб захистити дитя.

— Зупиніть його! — наказала вона своєму хасові. — Вбийте його!

Рахаро та Кваро стояли обабіч запони намету. Кваро зробив крок уперед і потягся по руків’я батога, але Котхо крутнувся швидко і вправно, наче танцюрист, здіймаючи араха. Кваро отримав удар знизу під руку; яскрава гостра криця розпанахала шкіру та плоть, м’язи та ребра. Молодий наїзник сахнувся назад, вхопив ротом повітря; кров бризнула навсібіч.

Тим часом Котхо вивільнив лезо араха.

— Гей, конятнику! — покликав пан Джораг Мормонт. — Спробуй-но зі мною!

Меч-півторак вислизнув з піхов.

Котхо крутнувся, вилаявся. Арах свиснув так швидко, що кров Кваро полетіла з нього дрібним віялом, наче дощ під гарячим вітром. Меч стримав його за якусь стопу від обличчя пана Джорага; два леза тремтіли мить від напруги, поки Котхо завивав від люті. На лицареві була кольчуга, поножі та рукавиці зі зчленованої сталі, важкий ринграф навколо шиї, та він якось не подумав одягти ще й шолома.

Котхо пружно та спритно відскочив, арах описав над його головою блискуче коло, замиготів, наче блискавка. Лицар поспіхом став до бою. Пан Джораг відбивав удари, як умів, але вони сипали один за одним так швидко, що Дані здавалося, наче Котхо має чотири арахи у чотирьох руках. Вона почула скрегіт леза по кольчузі, побачила іскри, викресані довгим кривим клинком з латної рукавиці. Мормонт відступав, запинаючись, а Котхо рвучко насідав на нього. Лівий бік обличчя лицаря спливав кров’ю; удар у стегно прорубав кольчугу та змусив його шкутильгати. Котхо сипав лайками, глузував, кликав пана Джорага боягузом, молочним немовлям, євнухом у залізній сорочці.

— Прийшла твоя смерть! — гукнув він, виблискуючи арахом у червоних сутінках.

В Даніному череві відчайдушно хвицявся її син. Криве лезо обійшло пряме та глибоко занурилося у лицареве стегно, де виднілася дірка у кольчузі. Мормонт застогнав, запнувся… Дані відчула раптовий різкий біль, щось мокре між стегон. Котхо заволав з радощів, але арах зустрів тверде і на мить застряг.

Цього виявилося досить. Пан Джораг опустив меча з усією силою, що в нього лишилася — просто крізь плоть та кістку. Передпліччя Котхо повисло на шматку шкіри та жил. Наступний удар шаленої сили поцілив дотракійця у вухо, і обличчя Котхо наче вибухнуло зсередини.

Навколо верещали дотракійці. Виття Міррі Маз Дуур всередині намету нічим не нагадувало людський голос. Кваро, вмираючи, благав про воду. Дані кликала на поміч, та ніхто її не чув. Рахаро саме бився з Хагго, арах танцював з арахом, а тоді громом ляснув батіг Джохого, і кінець його обвився навколо шиї Хагго. Кревноїзник запнувся, хитнувся назад, втратив рівновагу, впустив зброю. Рахаро стрибнув уперед, завив, з усієї сили опустив араха обіруч на голову Хагго. Лезо втрапило просто межи очі, зачервоніло, затремтіло. Звідкілясь прилетів камінь; Дані поглянула на своє плече і побачила кров та пошматоване м’ясо.

— Ні, — заскиглила вона, — благаю вас, не треба, це занадто, ми всі дорого заплатимо…

Полетіли ще камені. Дані спробувала повзти у бік намету, але її впіймав Кохолло. Вчепившись пальцями у волосся, він задер їй голову назад, і вона відчула холодний дотик ножа до горлянки.

— Дитина! — заверещала вона.

Мабуть, боги почули і зглянулися, бо ще мить, і Кохолло впав мертвий. Стріла Агго влучила йому під пахву, прохромила легені та серце.

Коли нарешті Даянерис віднайшла у собі сили підняти голову, то побачила, що натовп розходиться. Дотракійці мовчки прокрадалися до своїх наметів та циновок. Дехто сідлав коней та їхав геть. Сонце вже сіло. По всьому халазарові палали багаття. Жовтогарячі ватри люто тріщали та плювалися іскрами у небо. Вона спробувала підвестися, та її охопив страшний біль: неначе велетень схопив її до кулака і щосили стиснув. Дані забило подих; вона тільки й могла, що хапати ротом повітря. Голос Міррі Маз Дуур скидався тепер на поховальний лемент. Всередині намету вихором крутилися тіні.

Її стан охопила рука, і раптом пан Джораг підняв її на ноги. Обличчя його стікало кров’ю; Дані побачила, що лицареві бракує пів-вуха. Біль охопив її знову; вона зсудомилася у руках Мормонта і почула, як лицар кличе її служниць на поміч. «Чи всі вони такі налякані?» Та вона й сама знала відповідь. Ще один напад болю. Дані ковтнула власний вереск. Її син ніби тримав ніж у кожній руці й намагався прорізати собі шлях на волю.

— Дорея, хай тобі грець! — заревів пан Джораг. — Хутко сюди. Шукай повитух!

— Вони не прийдуть.