Читати книгу - "Листи Крутеня"

бажання, то всі вони залишилися б в рамках розважливості й увічливої поведінки; але саме через те, що суперечка пішла у зворотньому напрямку і кожна сторона воює за бажання іншого, вся гіркота, яку породжує вперта самовдоволеність, настирливість і невдоволення останніх десятьох років, прихована від них умовною або загальновживаною «Безкорисливістю» того, що вони роблять чи, принаймні, прощається завдяки їй. Кожна сторона досить добре розуміє і те, що «Безкорисливість» другої сторони — дешева річ, і те, що її намагаються поставити в делікатне становище. Але кожний примудряється відчувати, що він безневинний і що з ним погано поводяться, і обдурює себе при цьому не більше, ніж це звичайно робить людина.

Один розумний чоловік якось сказав: «Якби люди знали, до чого може призвести неправильне розуміння Безкорисливості, то про неї не так часто говорили б із кафедри». І далі: «Вона належить до тих жінок, які живуть для інших, — ти завжди можеш упізнати інших по їхньому загнаному вигляді». Все це може початися вже під час залицяння. Трохи справжнього егоїзму з боку твого підопічного часто менше важить у майбутньому для захоплення його душі, ніж перший вияв цієї витонченої й ніякової безкорисливості, яка одного дня може розцвісти в те, що я описав. Трохи взаємного недовір'я, подив з приводу того, що дівчина не завжди помічає, який він безкорисливий, може датися взнаки вже тепер. Лелій ці речі і ні в якому разі не давай молодим дурням помічати їх. Якщо вони це помітять, то виявляться на шляху до розуміння того, що самої «любові» ще недостатньо, що потрібно ще милосердя, якого ще немає і яке не зможе заступити зовнішній закон. Я сподіваюсь, що Гницвіль вживе якихось заходів, щоб підірвати в цієї молодої жінки розуміння абсурдності даної ситуації.

З прихильністю твій дядько Крутень.

Лист XXVII

Мій любий Шашеню!

Схоже на те, що ти погано працюєш. Використання «любові» для того, щоб відірвати його від думки про Ворога, звичайно, очевидне, але ти сам засвідчив, що не можеш повернути справу на свою користь, визнавши, що питання відвернення уваги і недоречні думки стали тим головним, на що спрямовані його молитви. Це означає, що ти зазнав чималої поразки. Коли цей чи будь-який інший вид відвернення уваги ввійде у свідомість підопічного, ти повинен переконати його в бажанні покласти цьому край зусиллям волі й молитися далі, ніби нічого особливого не сталося. Бо якщо він розглядатиме відвернення уваги як свою сьогоденну проблему, поставить її перед Ворогом і спрямує на неї свої молитви й зусилля, то замість дотеперішньої вигоди ти матимеш саму шкоду. Усе, навіть гріх, що наближає його до Ворога, обертається в кінцевому підсумку проти нас.

Перспективним може бути такий напрямок. Тепер, коли він закоханий, у його свідомості виникає нова ідея земного щастя, а відтак і нова настійна потреба в молитвах, сповнених благання і пов'язаних з війною й таким іншим. Настав час створити інтелектуальні труднощі для такої молитви. Фальшиву духовність треба завжди заохочувати. На ґрунті видимої побожності й переконання в тому, що «хвала Богові та спілкування з ним і становлять правдиву молитву», людей часто можна спонукати до прямої непокори Ворогові, який (у своїй звичайній, нудній, банальній, нецікавій манері) виразно наказав їм молитися про хліб щоденний і зцілення від хвороб. Ти, ясна річ, приховаєш від нього те, що молитва про хліб щоденний в «духовному сенсі» так само благальна, як і в будь-якому іншому.

Але якщо твій підопічний засвоїв жахливу звичку послуху, то він, очевидно, і далі звертатиметься до цих «незрілих» молитов, щоб ти не робив. Однак ти можеш помучити його нав'язливими натяками, що ця звичка безглузда і не дає позитивних наслідків. Не забудь використати доказ «Орел виграє — решка програє». Якщо те, про що він молиться, не відбувається, то це ще один доказ того, що благальні молитви не допомагають; а якщо відбувається, то він, звичайно, зуміє знайти якісь фізичні причини, що призвели до цього, і «отже, це мало відбутися в будь-якому випадку». Таким чином почута молитва стає таким самим вагомим доказом того, що молитви недієві, як і відкинута.

Тобі, як духові, важко зрозуміти, як твій підопічний може так помилятися. Але пам'ятай, що він сприймає Час як найвизначенішу реальність. Підопічний вважає, що Ворог, так само як і він, бачить одні події як сучасні, пам'ятає інші як минулі і передбачає ще інші як майбутні. Навіть якщо він вірить, що Ворог не сприймає події в такий спосіб, то все ж у глибині душі вважає це особливістю сприймання Ворога. Він не вважає (хоч і казатиме, що вважає), що речі й події є такими, якими їх бачить Ворог! Якщо ти спробуєш пояснити йому, що людські молитви сьогодні становлять один із численних складників, за допомогою яких Ворог гармонізує погоду на завтра, — він відповість, що в такому разі Ворог завжди знав, що люди звернуться до Нього з тими молитвами, а коли так, то вони молилися не зі своєї волі, а згідно з призначення. Підопічний ще додасть, що погода в певний день має свої причини в минулому, як недалекому, так і в такому далекому, як створення самої матерії — отож цілком усе, як із властивого людині боку, так і з боку матеріального, дане «від початку». Те, що він повинен сказати, для нас, звичайно ж, очевидне: проблема пов'язування певної погоди з певними молитвами — це всього-на-всього видимість загальної проблеми пов'язування всього духовного світу з усім матеріальним у двох моментах його часового сприймання; творення повною мірою присутнє в кожній точці простору й часу або, радше, їхня свідомість змушує їх сприймати весь внутрішньо гармонійний акт творення як низку послідовних подій. Чому цей акт творення залишає простір для їхньої доброї волі — ось проблема з проблем, ось таємниця, що криється за теревенями Ворога про «любов». Як це відбувається — не проблема, бо Ворог не передбачає, що люди робитимуть свої добровільні внески в майбутнє, натомість Він бачить, як вони роблять ті внески в Його безмежному Теперішньому. Цілком зрозуміло, що спостерігати за роботою людини над чимось, — не те саме, що змушувати її робити це.

У відповідь можна почути, що деякі набридливі людські письменники, особливо Бетіус /Воеthius/, вибовкали цю таємницю. Проте в інтелектуальній сфері, якої ми врешті-решт досягли в усій Західній Європі, ти не повинен цього боятися. Тільки вчені читають давні книги, а ми з ними так попрацювали, що зі всіх людей вони тепер найменш