Читати книгу - "Сонячна машина"

— О, це не фантазiя, ваша свiтлосте, а неминуча конечнiсть iсторiї. Ви, мабуть, ваша свiтлосте, не дуже пильно слiдкували з вашого замку за ходом сучасностi. А ви зводьте, ваша свiтлосте, звернути ласкаву увагу, як ця концентрацiя нацiонального багатства вiдбувається скрiзь, по всiх країнах свiту. Англiя, Францiя, Середня Європа, Америка, Африка, Азiя, весь свiт, ваша свiтлосте, втягнений у цей процес. Всi багатства, вся промисловiсть, торгiвля, вся продукцiя матерiальних i духовних вартостей життя — все це в руках невеликих центрiв, банкiв. Ви подивiться, ваш свiтлосте, простим оком навкруги, й ви побачите, яким скаженим, нестримним темпом, якими кругови ми вихрями все життя стремить до центрiв. От коли закони життя планетарних свiтiв ясно помiтнi й у життi людства. Кожне тiло до свого центру, а всi разом до єдиного спiльного всiм центру. Людство, ваша свiтлосте, входить у нову фазу своєї iсторiї. Настає доба Королiв Землi! Королiв-Президентiв. Подумайте тiльки, ваша свiтлосте: Король Землi! Король усiх народiв i земель. I м'я його лунає вiд краю до краю всiєї поверхнi земної кулi. Його сила й воля сягає на всi землi моря, суходоли, острови. Найменше сiльце в якомусь глухому кутку Iндiї, чи Гренландiї, чи Африки знає, поважає i слу хається вселюдського короля. Що може бути на землi вище прекраснiше за це? Нi, скажiть самi, ваша свiтлосте, чи могли ж мрiяти про такий апогей слави й могутностi наймогутнiшi монархи минулих вiкiв? Що, ваша свiтлосте? I що ж справдi перед цею величчю корона чи трон якогось там декоративного убогенького монарха, з голови до нiг обплутаного боргами в банках? Жалощi тiльки й бiльш нiчого!

Старий облудник-ягуар затихає и повiльно, ласуючи, поводить хвостом: ще трошки — й можна робити останнiй, рiшучий скок.

Принцеса хмуро, притихло й задумливо водить пальцем по оздобленiй золотом палiтурцi «Теорiї омнеїзму».

— I народ того хоче? — раптом занадто недбало виривається з її тiсно стиснених уст.

Граф Адольф придушує вибачливу посмiшку й обережно обводить князiвну поглядом.

— А що таке народ, ваша свiтлосте? Мила собi поетична фiкцiя, якої вживали доти, доки була корисна. Народу, як i пролетарiату, немає, ваша свiтлосте. Є держава. А держава — це Фрiдрiх Мертенс, князiвно. А коли Фрiдрiх Мертенс хоче того, то, значить, того хоче й Нiмеччина. Ну, i народ, коли хочете, ваша свiтлосте. Так, так, ваша свiтлосте, оцей самий фабрикант гумових препаратiв. Бiльше ще, ваша свiтлосте: цей фабрикант гумових препаратiв буде одним iз перших Королiв Землi. Королiв Землi, ваша свiтлосте!

I голос графа Адольфа стає строгий, притишений, як у храмi. Улазливе, виварене, мучне лице з сiрими риб'ячими очима витягається поштивим ляком. Вiн злегка перехиляється до принцеси й ще притишенiше, ще побожнiше жахається.

— Мертенс… один iз перших кандидатiв! Нехай це мiж нами, але його вже намiчено. А може, i зразу перший? Хто знає? Але подумати тiльки, та й то страшно — Король Землi! А дружина його — Королева Землi! Єдина, всемогутня, всевласна. Всi розкошi землi, всi здобутки культури, вся краса людського духу, всi оздоби, все на одне її слово… перед нею. З цим нiяка казка не зрiвняється. Королева Землi! Що ви скажете на це, ваша свiтлосте?

Її свiтлiсть якусь мить нiчого не каже, тiльки блiда, крива посмiшка холодком пробiгає їй на устах.

— Що ж, коли це не фантазiя, то досить… iнтересно.

— Ах, так?! «Досить iнтересно»? А не досить заздрiсне? А не досить болюче, страшно й нестерпно привабливо?

— Тiльки, на жаль, ваша свiтлосте, пан президент не має дружини. Не має. I не так легко такому велетневi знайти її собi до пари. О, не так легко. Це мусить бути жiнка, що родиться раз на столiття. А хiба таких багато є на нашiй бiднiй землi? Дружина Мертенс а! Дружина найгешальнiшої людини, наймогутнiшого владаря незчисленних багатств, майбутнього Короля Землi. Легко сказати! Це ж мусить бути, дiйсно, вибра-ниця, рiвна генiєм та силою, гiдна корони всiєї землi.

Блiда, тонюсiнька посмiшка в!їдливо, як ниточки огрути, розлилась куточками уст князiвни та так i застигла. I раптом принцеса живо переводить очi на графа й пильно, з тихим, зляканим непорозумiнням вдивляється в нього.

Ага, торкнуло?

— Я не розумiю, нарештi, графе, для чого вся ця розмова?

Ах, ти не розумiєш? А чого з очей такi гострi колючки випнулись? А чого голос став такий тьмяний, стиснутий? А чого рука дрiбно-дрiбно труситься на поруччi фотеля?

Граф Адольф скромно спускає очi додолу й, замiсть вiдповiдi, тихо, обережно, в задумi каже

— Я тiльки одну таку жiнку знаю в Нiмеччинi. Одну-єдину, що гiдна бути Королевою Землi.

I знову задума лягає на зiгнуту круглу спину, на схилену, з затоками лисини голову. Тiльки очi, як два цвiркуни з дiро чок, швидко визирають з-пiд жовтих вiй i зараз же ховаються.

Принцесина рука дрiбно-дрiбно труситься. Лице заливає вiд шиї густа, гаряча хвиля й червоною плямою, як хмари з-за обрiю, суне по молочно-бiлому лицi.

— Хто ж ця жiнка? — раптом голосно i твердо питає принцеса.

Тодi граф пiдводить голову, стає на всi чотири лапи, смiливо, одверто дивиться просто в дивно блискучi очi принцеси i, змахнувши хвостом, робить останнiй рiшучий скок:

— Ви, ваша свiтлосте!

I вмить принцеса помалу, спокiйно, велично пiдводиться й показує обтягненою в чорний блискучий шовк рукою на дверi. З лиця вмент випарувала червона пляма, i воно стає моторошно блiде.

— Вибачте, графе, це… єдина вiдповiдь, яку я можу дати вам на вашi останнi слова.

Граф Адольф помалу пiдводиться й низько вклоняється.

— Занадто жорстока вiдповiдь, ваша свiтлосте. Не вiдповiдна до тих мотивiв, якi кермують мною.

— Вона заслаба, графе, супроти чої образи, яку ви вчинили менi. Коли б на мойому мiсцi був мужчина, я не певна, чи взагалi ви змогли б вийти з цiєї кiмнати. Прошу вас залишити мене i сподiваюсь…

Граф Адольф покiрно схиляє голову.

— Я корюся, ваша свiтлосiе, але прошу вибачити менi, я таки мс розумiю своєї провини й образч, про яку ваша свiтлiсть зводили згадати.

Очi принцеси раптом дивно спалахують, стають не зеленi, а червонi, як волосся, i моторошно горять цегляно-червоними жаринами серед помертвiло-бiлого лиця. Граф не розумиє?! Вiн смiє це говорити?! Вiн не розумiє образи, яку вчиняє їй, пропонуючи шлюб iз убiйником її батька i брата, з убiиником їхнього