Читати книгу - "20 000 льє під водою"

— Тому, пане професоре, я не вилучаю його з допомогою батареї, а просто використовую теплоту кам’яного вугілля.

— Кам’яного вугілля? — здивувався я.

— Скажімо, «морського вугілля», якщо хочете, — відповів капітан Немо.

— І ви можете розробляти підводні поклади вугілля?

— Пане Аронакс, ви побачите мене за роботою. Я прошу вас трохи зачекати, бо час ще терпить. Запам’ятайте тільки одне: я всім зобов’язаний океану: він створює електрику, а електрика дає «Наутілусу» тепло, світло, рух, — одним словом, життя.

— Але не повітря, яким ви дихаєте?

— О, я міг би виробляти повітря, потрібне для мого дихання, але це зайве, тому що я піднімаюся на поверхню моря, коли захочу. А втім, якщо електрика не постачає мені повітря для дихання, то вона рухає принаймні могутні насоси, які збирають його в спеціальних резервуарах, що дає можливість, коли треба, продовжити, скільки мені хочеться, перебування в глибині моря.

— Капітане, — сказав я, — мені залишається тільки дивуватися. Ви, очевидно, відкрили те, що люди коли-небудь ще відкриють, — справжню динамічну силу електрики.

— Не знаю, чи відкриють вони її, — холодно відповів капітан Немо. — Як би там не було, ви знаєте вже перше застосування цього дорогоцінного джерела енергії. Це воно нас освітлює так рівно і з такою постійністю, якої не вистачає сонячному світлу. Тепер подивіться на цей годинник: він електричний і точністю ходу не поступиться перед кращими хронометрами. Я поділив циферблат на двадцять чотири години, як італійський годинник, тому що для мене не існує ні ночі, ні дня, ні сонця, ні місяця, а тільки це штучне світло, яке йде слідом за мною в глиб моря. Дивіться, тепер десята година ранку.

— Цілком вірно.

— А от ще одне застосування електрики. Оцей циферблат, що висить перед нашими очима, показує швидкість «Наутілуса». Електричний дріт з’єднує його з гвинтом лага, і його стрілка показує мені справжній хід судна. Дивіться, цієї миті ми йдемо з швидкістю не більше п’ятнадцяти миль на годину.

— Це чудово. 1 я бачу, капітане, що ви були праві, коли використали цю силу, яка покликана замінити з часом силу вітру, води і пари.

— Ми не закінчили, пане Аронакс, — сказав капітан Немо, підводячись, — і якщо вам завгодно, ходімте на корму «Наутілуса».

Справді, я знав уже всю передню частину цього підводного судна, яка була поділена так, якщо йти від центра до носа: їдальня завдовжки п’ять метрів, відділена од бібліотеки водонепроникною перегородкою; бібліотека в п’ять метрів; великий, десятиметровий салон, відділений од каюти капітана теж водонепроникною перегородкою; каюта капітана в п’ять метрів; моя кімната в два з половиною метри і, нарешті, резервуар для повітря в сім з половиною метрів, який досягав форштевня. Разом тридцять п’ять метрів завдовжки. У водонепроникних перегородках були зроблені двері, що зачинялися герметично з допомогою каучукових засувів і створювали повну безпеку на борту «Наутілуса» в разі, якщо де-небудь з’явилася б вода.

Я пішов слідом за капітаном Немо різними переходами до центральної частини корабля. Там було щось на зразок колодязя між двома водонепроникними перегородками. Залізні сходи, прикріплені до його стіни, вели вгору. Я запитав капітана, для чого служать ці сходи.

— Вони ведуть до шлюпки, — відповів він.

— Як, ви маєте шлюпку? — вигукнув я, досить здивований.

— Безперечно. Чудовий човен, легкий і нетонучий, який служить нам для прогулянки і рибної ловлі.

— Але кожного разу, як ви захочете сісти в човен, ви повинні піднятися на поверхню моря?

— Зовсім ні. Цей човен поставлений па верхній, зовнішній частині «Наутілуса», в особливому, спеціально для нього зробленому заглибленні. Він повністю оснащений, зовсім не пропускає воду і прикріплений міцними болтами. Оці сходи ведуть до люка в корпусі «Наутілуса», який сполучається з таким же люком у шлюпці. Через цей подвійний люк я й заходжу в шлюпку. Тоді закривається один люк — люк у «Наутілусі», я закриваю другий — люк у шлюпці — з допомогою гвинта, знімаю болти, і човен піднімається з дивовижною швидкістю на поверхню моря. Потім я відкриваю люк на палубу, який доти був дбайливо закритий, ставлю щоглу, піднімаю парус або беру весла і роблю прогулянку.

— Але як же ви повертаєтеся на борт? — Не я повертаюся, пане Аронакс, а «Наутілус» повертається.

— За вашим наказом?

— За моїм наказом. Електричний дріт з’єднує мене з ним. Я посилаю телеграму — і цього досить.

— Справді, нема нічого простішого, — сказав я, сп’янівши від чудес.

Проминувши сходи, я побачив каюту завдовжки два метри, в якій Консель і Нед Ленд уминали, очевидно з величезним задоволенням, свій сніданок. Потім відчинилися двері, що виходили на кухню завдовжки три метри, розташовану між великими камбузами судна.

Там електрика, більш потужна і більш слухняна, ніж газ, обслуговувала всі кухонні потреби. Дроти, що були під пічкою, надавали платиновим трубкам теплоти, яка розподілялась і підтримувалася рівномірно. Вони нагрівали так само перегінні апарати, які постачали судну прекрасну питну воду. Біля кухні була чудово влаштована ванна з кранами для теплої і холодної води.

За кухнею містилася кімната екіпажу завдовжки п’ять метрів. Двері її були зачинені, і я не міг побачити, як вона обладнана, з чого міг би зробити висновок про кількість людей, потрібних для управління «Наутілусом».

В глибині була четверта водонепроникна перегородка, яка відокремлювала цю кімнату від машинного відділення. Двері відчинились, і я опинився у приміщенні, де капітан Немо, — напевне, першокласний інженер, — помістив силові прилади.

Ця кімната, яскраво освітлена, була завдовжки не менше двадцяти метрів. Вона поділялася на дві частини: у першій містилися елементи, які виробляли електрику, а в другій — механізми, які рухали гвинт.

Я відчув насамперед якийсь своєрідний запах, що наповнював відділення. Капітан Немо помітив моє враження.

— Тут є, — сказав він — деякі гази, що виділяються при вживанні натрію. Це маленька незручність. Між іншим, ми щоранку освіжаємо повітря на кораблі великим протягом.

Я з цілком зрозумілою цікавістю оглядав машину «Наутілуса».

— Ви бачите, — сказав капітан Немо, — що я використовую елементи Бунзена, а не Румкорфа. Останні були б малопотужні. Елементів Бунзена небагато, але вони сильні, що на практиці виявляється важливішим. Електрика, одержана з допомогою електромагнітів великого розміру, діє на особливу систему важелів і коліс, що приводять у рух гвинт. Цей гвинт, діаметр якого шість метрів, а проміжок між двома