Читати книгу - "Пес на ім'я Мані"

Мані почекав, доки я усвідомлю сказане, і повів далі:

— Роблячи нотатки у журналі досягнень, ти глибше пізнаватимеш саму себе, світ і закономірності успіху, краще збагнеш свої бажання та себе як особистість, а зрозумівши власну сутність, розумітимеш й інших. Повне пізнання самої себе і таємниць світу — недосяжний ідеал, але треба прагнути хоч трохи до нього наблизитися.

— Мені неймовірно подобається робити записи в журналі досягнень, — уголос міркувала я.

— От і добре, — голос Мані прозвучав дуже серйозно. — А ще ніколи не уникай труднощів. Страх перед труднощами й помилками, страх осоромитися перед людьми не одному зіпсував життя.

Я почервоніла.

— Саме такий страх не дає мені вільно дихати. Що вже пані Гайнен та обоє Ганенкампів умовляли мене не боятися! — призналась я і переповіла Мані пропозицію співробітниці банку. — Я розумію, що треба виступити перед зібранням у школі, але несамовито боюся цього. Я не зумію…

Мані відповів цілком несподівано:

— Ходімо за твоїм журналом досягнень.

Сказав і зник. Я кинулась його наздоганяти, та хоч як швидко бігла, змагатися з собакою було даремно. Мані, ясна річ, прибіг додому, значно випередивши мене. Я схопила журнал, і ми знову помчали до лісу. Перед сховком я ледве переводила дух, так захекалася.

— Подолати невіру у власні сили дуже просто, — мовив Мані, коли я трохи оговталася від бігу. — Достатньо погортати журнал і знайти в ньому докази своїх минулих досягнень — це неодмінно допоможе в майбутньому.

Я переглянула свої записи. Чого я тільки не боялася — а потім усе виявилося таким простим! Боялася запропонувати панові Ганенкампові вигулювати за плату Наполеона, боялася знайомства з паном Ґольдштерном… Боялася зійти у льох пані Козир, боялась глузування своєї мами, як тоді, коли вона знайшла мої касетки бажань. А яким безмежним був мій страх втратити Мані!

— То як, іще не повірила, що здатна на більше, ніж собі думаєш? — поцікавився Мані.

Дивно, я й справді уперше відчула тієї миті, що не так уже й боюся виступати перед шкільним зібранням. Що частіше я поверталася думками до своїх звершень, то впевненіше почувалась. Раптом я помітила, що при згадці про виступ страх уже не паралізував мене, я просто хвилювалася і не більше, а тоді нараз з’явилась упевненість — це мені під силу!

Мані уважно спостерігав за мною.

— Це немов якісь чари, — зачудовано мовила я. — адже я була переконана, що ніколи не переступлю через свій страх. А тепер навіть хочу виступити перед дітьми й батьками, хоч і хвилююся несамовито.

Я невимовно запишалася собою. Пані Гайнен та подружжя Ганенкампів теж, без сумніву, пишались би моєю відвагою. Мані радісно лизнув мене по обличчі. Я усе ще не відучила його від цієї звички та й відучувати вже не буду…

Я ніяк не могла прийти до тями від чарівної метаморфози, що відбулася зі мною.

— Як таке можливо? — дивувалась я.

Мані, здавалось, усміхався.

— Страх з’являється лише тоді, коли ми не віримо у здійснення задуманого. Що яскравіше вимальовуємо собі поразку, то більше боїмося. А заглянувши до свого журналу, ти зосередишся на власних досягненнях і мимоволі побачиш образ нового успіху.

Я не була певна, чи все правильно зрозуміла, тому Мані коротко підсумував:

— Позитивні думки про досягнення мети проганяють будь-який страх.

— Не можу стверджувати, що цілком розумію твої слова, але це, напевно, так само, як з електрикою, — пересмикнула я плечима. — Достатньо знати, що вона є й функціонує…

На знак згоди Мані примружив очі.

Ми знову покинули свій сховок, але цього разу вже нікуди не поспішали.

Перед сном треба було залагодити ще купу справ, насамперед заспокоїти батьків. Коли я нагадала їм про зустріч з паном Ґольдштерном, мама принаймні перестала ридати. Потім я зателефонувала Моніці й Марселеві і розповіла про пропозицію пані Козир заснувати інвестиційну групу.

Наступного ранку приємна пані водій заїхала за моїми батьками. Пан Ґольдштерн вважав за ліпше порозмовляти з ними наодинці. Не знаю достеменно, про що вони там говорили, — батьки пробули в гостях доволі довго, а коли повернулися додому, то мали дуже, дуже щасливий вигляд. Мені повідомили тільки про те, що пан Ґольдштерн домігся для них відтермінування на кілька місяців погашення кредиту та зменшення суми виплат на тридцять два відсотки — таким чином щомісяця з’являлося більше вільних коштів, з яких батьки половину вирішили відкладати на непередбачені витрати, а іншу половину заощаджувати для плекання власної «курочки».

Я радісно обійняла тата й маму, а тоді кинулася пестити Мані. Батьки не могли знати, що так я дякувала Мані за допомогу. Я довго гладила гарного білого лабрадора. Пес мовчки насолоджувався ласкою, а тоді раптом облизав мені обличчя…

Я пішла до своєї кімнати, настрій у мене був святковий. Вийняла із журналу досягнень список першочергових завдань. Одним зі найважливіших було: допомогти батькам позбутися боргової кабали. Його я вже виконала, щоправда, не сама, з допомогою пана Ґольдштерна, але ж те, що зустріч з ним батьків відбулася, таки моїх рук справа. Червоним олівцем я урочисто вивела навпроти цього пункту тлусту «пташку», а тоді вписала до журналу своє надзвичайне досягнення. Той запис якось нічим не вирізнявся з-поміж інших, тому на останній сторінці зшитка я великими літерами написала заголовок: «МОЇ НАЙВИЗНАЧНІШІ ДОСЯГНЕННЯ», і першим пунктом стало таке:

1. Допомогла батькам, щоб вони більше не страждали від тягаря боргів і водночас почали заощаджувати гроші.

Потім гордо глянула на свої касетки бажань — уже не за горами той день, коли я їх «розіб’ю». Неймовірно!

Інвестиційний клуб

Нарешті по обіді я, Марсель, Моніка і, звісно, Мані зібралися у пані Козир.

Стара пані приготувала для нас круглий стіл з темно-зеленою скатертиною та старовинним підсвічником на шість свічок. Мерехтіння свічок додавало моментові урочистості. Кожному було відведене своє місце, перед яким лежав невеличкий нотатник та конверт.

На початку нічого не можна було чіпати. Ми затамувавши подих чекали, що ж буде далі.

— Оголошую перше засідання інвестиційного клубу відкритим, — проголосила пані Козир. — Насамперед треба придумати назву нашому клубові.

Ми не розчарували стару пані, бо ідей мали до біди і трохи: від Скрині Скарбів і Золотої Курки до Учнів Чародіїв та Дукатових Чортенят. А ще були пропозиції: Інвестиційна Група Мрій, Золота Четвірка, Грошова Ракета і Кімамо Козир. Кімамо — це складені докупи перші склади наших імен. Нарешті ми вирішили зупинитися на назві, запропонованій Монікою: Фінансові Маги. Ми дійшли згоди, що гроші робитимуться з нічого, якщо дотримуватися нашої чарівної формули:

— визначення для себе, чи любиш ти гроші і чи хочеш їх мати;

— самодовіра, свіжі ідеї та бажання робити те, що любиш;

— уміння розподіляти гроші для щоденних витрат, здійснення мрій та створення «курки»;

— згодом — мудре інвестування;

— здатність насолоджуватися процесом.

Ми взяли до рук наготовлені олівці і підписали нотатники: Фінансові маги та своє ім’я. Марсель засміявся — олівці писали золотом! Пані Козир дійсно продумала все до дрібниць…

Нарешті нам дозволили розгорнути нотатники. На першій сторінці ми записали вигадану нами чарівну