Читати книгу - "До ніг твоїх я небо простелю…"

Марат не міг пояснити, але відчував, що конче необхідно, аби саме зараз Лія була поруч. Ноги не слухалися. Чомусь не хотілося залишати її вдома саму.

Але тиснути на дружину не хотів. Це не той захід, що потребує дотримання якогось протоколу. Вільна вечірка вільних людей. Вони трудилися цілий рік, отже, заслуговують на подяку від шефа і гарне свято.

Крім слів привітання, приготував спеціальні конвертики з новорічними преміями. Це прикрасить свято, додасть настрою.

Сідаючи у машину, ще раз глянув на вікна сьомого поверху. Наче щось защеміло усередині, тримало, не давало йти.

Прогнав сумні думки й рушив на корпоратив.

— Ви бачили? — підійшла до компанії дівчат пліткарка-Жанна. — Шеф сьогодні без своєї половини. Я цього навіть уявити не могла. Таке кохання. Як же він її одну вдома залишив?

— Їй не до гульок, — сухо відповіла Лариса. — Не дай, Боже, комусь таке пережити.

— Але ж компанію могла йому скласти? — не вгавала Жанна.

— Може, й сам не схотів, — підійшла до дівчат Ілона. — Напевно втомився утішати принцесу Несміяну, — іронічно скривилася.

— Що ти верзеш? — злобно прошипіла Лариса. — Уже напилася? — кивнула на келих, який Володіна тримала у руці.

— Я не п’ю, а розважаюся, — іронічно скривилась Ілона. — Такого чоловіка, як Рахімов, мало завоювати, його ще й втримати треба зуміти.

— Це ти з власного досвіду кажеш? — саркастично відповіла Лариса.

У компанії пробіг легкий смішок.

Раптом на змонтованій невеличкій сцені почувся голос ведучої, яка запрошувала до слова голову компанії.

Зазвичай небагатослівний Марат сьогодні говорив відносно довго. Усіх привітав. Пригадав заслуги працівників.

Наостанок виступу роздали конвертики із солідними грошовими винагородами.

Зал зірвався оплесками. Підлеглі шанували Рахімова. У роботі він був справжнім професіоналом, до підлеглих — вміру вимогливим. Знав, коли треба надавити, а коли нагородити.

Після виступу піднявся до себе у кабінет. Вирішив, що трохи посидить, а коли народ зовсім розслабиться — непомітно поїде додому.

Найперше зателефонував Лії, щоб побажати спокійної ночі. Нехай засинає, чого сидіти в очікуванні.

У двері кабінету легенько постукали.

— Добре, сонечко. Хтось прийшов, лягай. Кохаю тебе, моя єдина, — договорив.

— Так! — голосно дав знати, що можна увійти.

На порозі з’явилася Володіна з двома келихами у руках.

Марат відкинувся на кріслі і зупинив на Ілоні здивований погляд.

— Можна? — ніжно промуркотіла гостя.

Рахімов мовчав, насупивши брови.

— Колись ти казав, що ми друзі, — обережно почала. — Я хотіла привітати з наступаючими святами. Мені там, — кивнула у бік фойє, — також некомфортно.

— Проходь, — якось байдуже кинув.

— Найперше прийми співчуття…

Марат різко підняв праву руку, даючи знак, що ця тема не обговорюється.

— Пробач, — зітхнула Ілона. — Я зовсім не хотіла ворушити пережите. Навпаки, у мене є знайомий лікар. Він у Німеччині практикував. Такими випадками займається. Якщо хочеш — можу дати координати. Самі з ним сконтактуєте. Можливо й не допоможе, але…

— Як ти? — перебив, не дослухавши.

— Чудово, — відчула, що начальник потеплішав.

— З кимось зустрічаєшся?

— Пробувала, та…

Марат підняв брови.

— Біда в тому, що усіх порівнюю з тобою, — гірко усміхнулася.

— А ти не порівнюй, — порадив, неспішно попиваючи шампанське, що принесла Ілона. — Просто кохай. Відпусти минуле й віддайся почуттям.

— Як ти? — з жалем промовила.

— Як я, — твердо відповів. — Повністю щасливий, чого й тобі бажаю.

— Мама каже, кохання вбиває. Частково вона права.

— Кохання не дає вмерти. Коли тобі найважче і життя втрачає сенс, любов — єдине, що здатне втримати людину на цьому світі. Тепер я це точно знаю, — впевнено одказав, зробивши останній ковток спиртного.

Ілона мовчала. Ніби чогось очікувала.

Несподівано відчув, як здавило груди. Стало важко дихати. Одразу не надав цьому значення, але повітря ставало менше й менше.

— Тобі погано? — десь здалеку, розмито почув голос Володіної.

— Відчини вікно, — прохрипів. — Тут зовсім немає кисню.

— Це не допоможе. Потерпи трішечки. Зараз буде добре, — загадково мовила.

Марат практично втрачав свідомість. Голова йшла обертом, все у кабінеті ворушилося. Повіки не слухалися, майже не злипалися, очі пекли.

Нарешті все зупинилося. Відчув стан повного блаженства, безтурботності. Хотілося веселитися й співати. Прямо перед собою побачив дівоче вродливе обличчя.

— Ти х-хто? — ледве вимовив.

— Райська гурія, яка відведе тебе до вершин насолоди, — звабливо прошепотіла дівчина, яку не впізнавав.

— Л-лія?

— Так. Сьогодні буду твоя Лія, — обхопила його голову руками й ніжно поцілувала…

— Звичайний стан наркотичного сп’яніння, — здалеку донеслося до Рахімова. — Коли прокинеться — обов’язково давайте багато пити, щоб вивести токсини. Допоможе мінеральна вода з лимоном.

— Марате Фархадовичу! — закричала пані Діна, й підбігла до дивану, на якому лежав Рахімов. — Ви прокинулись, слава Богу. Я ледь не збожеволіла.

— Що відбувається? — запитав слабим голосом. Хотів підвестися, але страшний біль у голові знов уклав його на диван.

— Змішувати наркотики зі спиртним дуже небезпечно, голубчику, — підійшов до Марата лікар. — Від цього у голові ейфорія, але серце й судини можуть не витримати.

— Н-наркотики? Які наркотики? — не зрозумів.

— Амфетамін, метадон, екстазі. Визначити, що саме точно приймали ви, зможе аналіз крові. Я думав, що це модно тільки на вечірках у нічних клубах, але, як бачу… — іронічно скривився ескулап.

— Дурь?! В моєму офісі?! — нарешті почав усвідомлювати всю серйозність ситуації, що склалася, керівник фірми. Це ж підсудне діло. Офіційно викликана швидка зафіксувала…

— Почекайте, — важко піднявся на ноги. — Давайте домовимося: цього виклику